Дивлюся на біблійного Йону — і чую, ніби на себе самого дивлюся. Так само, як він, кілька років після того як почув голос Бога, я втікав по різних безпечних портах, тісних схемах, у псевдотрадиціоналізм і брак відкритості на любов.
На щастя, завдяки доброзичливості й допомозі кількох людей, які мене «вкинули у воду», я почав завертати з цього курсу. Я пробудився, і вже деякий час іду в досить правильному напрямку. Однак на цьому історія Йони, а також моя, не завершується.
Після «навернення», тобто після того як його проковтнула і виплюнула велика риба, пророк дістався Ніневії, мети своєї подорожі. Почав проголошувати, ну тобто по-сьогоднішньому — євангелізувати місто, яке ніколи не чуло про Бога Ягве. Він розраховував на те, що ніхто його особливо не послухає, і він із задоволенням побачить знищення столиці смертельного ворога Ізраїля. Однак, наперекір Йоні, ціла Ніневія чудесним чином навернулася, і Бог не зіслав на неї знищення. Результативність Йони така велика, що навіть тварини починають постити. Що, отже, робить Йона після свого вражаючого успіху? Ображається на весь світ, на Бога і Ніневію за те, що вони зробили те, що мали зробити. Звідки я це знаю? Бо мене теж дратує, коли іншим забагато чого вдається, особливо коли це руйнує мої власні плани. Це приводить мене у такий шал, що я не бачу ніякого добра, яке випливає з ситуації загалом.
Найкращим, однак, є завершення цієї історії. Бог показує, що в Нього неймовірне почуття гумору. Аби показати Йоні, який він великий дурень, Бог послуговується маленьким хробачком. Спершу посилає Йоні допомогу, невелику приємність — трошки тіні у спекотний день. Потім хробачок цілий день підгризає кущ, і Йона знову опиняється на сонці. Через це Бог показує Йоні, що кожне добро є цінним, і що ніхто не має права тупотіти ногами, коли в Бога інакші плани, ніж у нас.
Боротьба Йони то не боротьба з Голіафом чи з тисячами амалекитян. Цього разу Біблія показує нам не героя-звитяжця, а пронозу, шельму і паршивця. Тим, що Йона мусить побороти, є його упередженість, замкненість на інших і ревнощі за свого Бога. Що цікаве для мене — Богу не йдеться про гучне «виконання Його волі», бо Йона це зробив одразу ж, як риба його виплюнула. Однак попри те, що він виконав усе належне, в серці він і надалі мав заздрість. Бог мусив вколоти його в чутливе місце, у того хробачка, аби дядько нарешті зрозумів, про що ж насправді йшлося з усією тією благодаттю і любов’ю. Чи в Йоні щось змінилося після цього уроку? Я поняття не маю, Писання про це не говорить, історія обривається. Чи це щось змінить у мені? Побачимо; але й так у серці я матиму зав’язь заздрості. Моя надія в тому, що я зрештою натраплю на хорошого хробачка…
Ну бо я Йона.
Міхал Стоцкі, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
