Пам’ятаю, під час навчання у Норвегії один із моїх одногрупників на парі, присвяченій релігії, сказав, що вважає себе атеїстом, бо всі священики погані, а католицькі — взагалі педофіли. Й нібито всім це відомо. На той час я не володіла норвезькою лексикою тієї теми настільки добре, щоб висловити своє непогодження із ним. Правда, не впевнена, що моя думка якось би вплинула на його позицію. Щодо себе, то я не дуже цікавилася цим питанням. Чула, що десь траплялися випадки, але особливо не досліджувала. Та й нащо? Хіба таким можна цікавитися? Хіба про це варто писати? Або знімати фільми?
А коли поділилася зі знайомими бажанням написати про новий ірландський фільм, який порушує, власне, цю тему, у відповідь почула — про це взагалі не треба говорити. Певна, режисер фільму «Голгофа» теж чув подібні репліки. Можливо, й тому теж цей фільм не йшов у кінотеатрах міста, де я живу. Причин може бути безліч. Але не в цьому річ.
Дякувати Богу, цієї проблеми немає в Україні, усе це стається десь далеко, а тому нам ніби немає про що й турбуватися, он скільки важливіших проблем щодня виникає. Проте, як на мене, ми живемо в глобалізованому світі, а не в однокімнатній квартирі, а тому все, що відбувається, так чи інакше стосується й нас. Принаймні повинно стосуватися.
Дотримуючись, неписаного закону про нерозголошення сюжету, хочу лише сказати, що в ньому ви не побачите відвертих сцен. В анотації зазначається, що це драма з комедійними елементами, так і є. Події розгортаються у далекому містечку прекрасної Ірландії, де всього кілька десятків мешканців, і всі вони один одного знають. Щодня вони займаються своїми справами, особливо не переймаючись високодуховними речами. Хоч вони й ходять до церкви та вважають себе католиками, їхнє життя говорить про інше.
Натомість священик, якого зіграв чудовий ірландський актор — Брендан Глісон, — усіляко намагається «бути світлом світу», розмовляти зі своєю паствою зрозумілою їй мовою, нести християнські цінності в щоденне життя, бути другом, духівником, прикладом. Усе це вимагає надлюдських зусиль, бо навколо самі протиріччя: люди лицемірні й егоїстичні, вони з одного боку ніби й люблять свого настоятеля, а з іншого — сумніваються у його щирості, вважають, що неможливо бути таким святим.
До чого ж тут педофілія? Нащо я про нею згадую? Ця проблема, на жаль, проникла в Католицьку Церкву Ірландії досить гучно та й в усю Європу загалом. Чимало падінь Божих слуг кинули тінь на всіх. Часто через гріхи одних — повинні страждати інші. І, ясна річ, страждати хочеться далеко не кожному.
Усе в цьому фільмі показано життєво, просто, глибоко й правдиво. Навіть кінець — укінці терпить невинний, відповідальність за гріх бере той, хто не чинив його. Але про це майже ніхто не знає, і життя триває далі. Вам нічого це не нагадує?…
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
