Сьогоднішнє керівництво російської православної церкви — це богословська, моральна і пастирська катастрофа. Зовнішня політика США не здатна це виправити.
Однак відповідальні за розробку зовнішньої політики США, шукаючи способу завершити цю війну, який можна було б з чистою совістю назвати «миром», мають усвідомити, що ця катастрофа бере участь у формуванні поточного російського наступу на Україну.
Минулого 7 січня, на традиційне російське православне Різдво, патріарх Кіріл заявив, що росія веде в Україні «біблійну битву» проти «декадентського Заходу». Це блюзнірство заразило росію далеко за межами її метрополій; так, у новій брошурі, опублікованій Раїфським монастирем Богородиці у далекому Татарстані, російську війну проти України названо «проявом активної любові», а тих, хто наважився протистояти «спецоперації» путіна (яка коштувала самій росії близько 700 000 жертв), затавровано «боягузами» і «зрадниками».
Задовго до того, як росія незаконно анексувала Крим у 2014 році, а потім вторглася в Україну у лютому 2022 року, імперіалістичний вимір війни путіна проти України був очевидним для будь-кого, хто мав очі, щоби бачити, і вуха, щоби чути. Путін, колишній співробітник КДБ, вважає, що розв’язка Холодної війни на користь Заходу була «справжньою трагедією» і «геополітичною катастрофою», яка несправедливо позбавила росію статусу великої держави. Дати задній хід цій гаданій «трагедії» було великою стратегією Путіна відтоді, як він прийняв фактично автократичну владу у 2000 році. З цією метою росія веде нову форму гібридної війни проти Заходу, залучаючи, як нещодавно висловився досвідчений іноземний кореспондент Едвард Лукас, «пропаганду, підкуп, фізичне залякування, підривну діяльність, саботаж і психологічну війну» — до яких варто додати вбивство ворогів путіна, які живуть на Заході чи бувають там, розрив важливих оптоволоконних кабелів під Балтикою, забруднення західного інформаційного простору через діяльність ферм тролів і спокушання «інфлюенсерів» на кшталт Такера Карлсона.
Скасування історичного вердикту Холодної війни також було мотивацією вторгнення путіна в Україну: жорстокий акт агресії, спершу підкріплений брехнею путіна про те, нібито Україна не є окремою нацією; що українською державою після Холодної війни керували нацисти; і що Україна у союзі з Заходом становила смертельну загрозу для росії. Однак, коли Україна дала запеклу відсіч, позбавивши росію швидкої перемоги, очікуваної путіним у лютому 2022 року, російські виправдання війни почали набувати нового забарвлення: тепер війна стала «хрестовим походом» на захист християнської цивілізації. Варварство, підкріплене цим гротескним викривленням християнської істини, було проілюстроване січневою статтею у «Wall Street Journal», де український військовополонений описував, як його «допитували» методом тортур під назвою «дзвінок путіну»: дроти польового телефону «підключали» до його ніг, рук і статевих органів, а потім, повертаючи телефонний диск, кати завдавали йому ударів електричним струмом.
Є ще гірші речі, як ті, про якій у нещодавній заяві говорив Глава УГКЦ Святослав Шевчук: «Однак те, що найбільше вразило нас минулого тижня, — зауважив Глава Церкви, — це кадри жорстокого розстрілу шістьох наших військовополонених солдатів і те, що росіянин, який їх убивав, мав на грудях наліпку з іконою нерукотворного Спаса. Жахливе видовище… Християнське сумління не може з цим змиритися».
Я повторюю: зовнішня політика США не може виправити тих єресей, які сприяють перетворенню війни росії проти України на «хрестовий похід», де дикість, що пахне Чингісханом, вкрита тонким шаром псевдорелігійних санкцій з боку російських православних лідерів, які виступають у ролі васалів Кремля. Але американські політики мають взяти до уваги цю патологію, обмірковуючи будь-які переговори або інші дії Заходу, які могли би привести війну в Україні до справедливого завершення: такого, яке не винагородить агресора (що сприяло би розвитку великої стратегії путіна та надало би ваги її виправданню патріархом Кірілом); такого, яке передбачає відновлення безпідставно зруйнованої росією української цивільної та економічної інфраструктури; такого, яке захистить Україну від наступного російського вторгнення; такого, яке не спокусить путіна до подальшої агресії в країнах Балтії та Польщі.
Напередодні інавгурації Трампа я дав інтерв’ю німецькій католицькій газеті «Die Tagespost». Одне питання стосувалося України: чи зможе новий президент Америки «досягти рішення, не поступаючись дорогою агресору Путіну?» На що я відповів: «Немає щасливого чи справедливого розв’язання, яке би не закінчувалося поразкою путіна. Як це відбуватиметься — питання дискусійне. Але путін має програти як заради України, так і заради росії».
Зараз я би ще додав: «заради Америки і світу».
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, First Things
фінансово.
Щиро дякуємо!
