Роздуми над Словом Божим на четвер ХХХІ звичайного тижня, рік ІІ
Ми дуже любимо округлювати. Нас цього вчать ще з початкових класів. Це дуже спрощує життя — але це також може і його забирати. Бо часто, коли нам кажуть «імовірність 1%», ми чуємо: «нема шансів», проходячи обік найбільших чуд у своєму житті. Коли моя бабуся хотіла зробити аборт, їй наснилися двоє діток, і дівчинка говорила: «Ми хочемо жити». Згодом народилися моя мама і її брат. Коли мала народитися я, тато зламав шию, і йому сказали, що з такою травмою 99% людей помирає. Але тато вижив. Коли я рахую імовірність мати саме таке життя, як я маю зараз, і мати його взагалі, то з математичного погляду я — випадковість. Але не для Бога. Я знаю це, коли дивлюся на Ісуса, який вперто шукає ту одну овечку. Залишає 99 логічних і правильних овець, які ось тут, під носом, абсолютно реальні й близькі — як і море прогнозованих закінчень і розв’язок — і йде шукати одну, далеку, ненадійну, дивну, мою. Він це робить спеціально і свідомо. Тому інколи сон буває реальнішим за 99% доведених випадків. Коли так хоче Бог. Ця одна овечка — це тріщина у багатьох наших стереотипах, вузькі двері на волю від багатьох заборон, які ми самі для себе створюємо. Бо чуда ростуть поза межами ймовірностей, а віра — поза межами математики.