[img:5:5:alignleft]
А й справді? Що нам реальність? Ми маємо «аськи», «однокласники», «жж», онлайнові ігри, в яких і проводимо більшість вільного, а то й не вільного часу. Все частіше замість: «Зустрінемося за кавою», – говоримо, – «Зустрінемося в контакті».
А що вже казати про такий вже майже рудимент, як телевізор! Старше покоління, не знайоме з новітніми технологіями, «живе» із «блакитним екраном». Вранці, на кухні, після роботи — телевізор «гласить» нам істину. І ми віримо. Бо сильно вже вкоренилася у нас совдепівська, вибачте, звичка: вірити тому, що пишуть чи показують. А показують зазвичай далеко не істину…
Фільм «С1мона» за сучасними мірками уже старуватий — датується 2002 роком, проте аж ніяк не втрачає від цього своєї актуальності. На фоні творчої кризи режисера, його власної сімейної кризи та й кризи, певне, духовної відбувається зав’язка. Головному герою з’являється змій-спокусник під видом божевільного винахідника. Змій тулить невдасі-режисеру свій варіант «яблука пізнання добра і зла», й… помирає. Мовляв, роби далі, що хочеш…
А далі сюжет, якому вже, певне, тисячі років — головний герой, «вкусивши яблука», бреше всім і вся, а потім решту фільму намагається довести тим же «всім і вся», що увесь час їм брехав. «Всі і вся» йому, звичайно ж, не вірять. (Пам’ятаєте байку про вовків, які гналися за хлопчиною?). »
Отже, детальніше про фільм. Герой створив комп’ютерну програму, яку назвав S1m0ne. За допомогою цієї програми («яблука спокуси») на телеекранах сходить нова зірочка — Сімона — ідеальна блондинка, яка одразу ж припадає до душі публіці. Сімона знімається у кінострічці, її починають обожнювати, проте ніхто (читай – преса) не знає про неї абсолютного нічого. Ніхто не бачить її на знімальному майданчику, її не вдається зловити всюдисущим папарацці, вона відмовляється давати інтерв’ю…. і за це публіка починає любити її ще більше.
Врешті, вкусивши солодкого плоду слави, режисер за допомогою кількох хитрих прийомів виводить свою Сімону в люди. Вона починає з’являтися у ток-шоу, на обкладинках журналів, мало того, вивівши голограму на сцену, герой зміг влаштувати живий багатотисячний концерт Сімони (окрім кіно, вона ще й поп-співачка).
Режисер увесь час проводить із Сімоною, тобто ховає її у себе вдома, на студії. Колишня дружина кілька разів натякає героєві, що Сімона його погубить, на що той відповідає, що лиш він може її погубити, адже він творець Сімони. Цікаво, що десь в цьому контексті у фільмі з’являється образ Пігмаліона.
Врешті, горе-режисеру набридає цей маскарад й він вирішує «вбити» свою Галатею. Та де там!! Тисячі фанів з усього світу канонізують кожне слово своєї улюблениці. Навіть, коли на черговому ток-шоу Сімона «постала» в образі розпусної дівиці, публіка виправдала кожне її слово, а її відверто бездарний фільм назвали шедевром.
Все ж, герой був твердим у своєму рішенні й з наміром «Я тебе породив, я тебе й…», запустив вірус в комп’ютерну програму S1m0ne, а всі диски з її записом кинув у море.
Та як сказала в фільмі донька режисера: «Обман люди терплять, проте не люблять, коли їм відкривають очі». І от просто посеред панахиди по програмі на цвинтар з’являються «люди в чорному»й заарештовують режисера в підозрі вбивства Сімони. Як уже нещасний режисер не доводив, що Сімона й усе, що з нею зв’язано – фікція, йому, звичайно, ніхто не вірив. Ще б пак, адже зовсім нещодавно він так майстерно подавав людям «медійні макарони»під містифікаторським соусом.
Й засудили б нашого горе-героя на смертну кару за неіснуюче вбивство неіснуючої жінки, якби не його доня-розумниця. Фільм бо – комедія за жанром, тому без хепі-енду не обійшлося. Але, повірте, зовсім то не комедія за суттю.
Скільки таких «макаронів» споживаємо щодня, щогодини! Найсмачніші бо ті, які нам подають під видом «прозріння» чи «осяяння». До прикладу, фільм «Дух часу». Начебто, викриваючи християнство, автори наводять величезну кількість фіктивних неправдоподібних фактів. А люди, на жаль, «прозрівають»…
Нещодавно дізналася, що більшість так званих «прямих ефірів»насправді подаються у записі. А цензура… А 25 кадр! А… скільки ще є прийомів, аби втримати нас біля телевізора, зробити рабом «блакитного екрану»… А там уже ми стаємо маріонеткою в чиїхось руках… Вам не спадало на думку, чому Україна заполітизована, як жодна інша країна? Чому ми цікавимося політикою більше, ніж власною духовністю? Чому ми дивимося сесію Верховної Ради, наче бразильський серіал? Кому це потрібно?
Згадаю іще один кадр з фільму: коли Сімона вже спробувала себе в ролі актриси, моделі й співачки – вона заявила, що хоче стати… політиком…
Звісно, я нікого не закликаю, порозбивати молотками телевізори чи припинити читати газети, але закликаю вас — фільтруйте, те що вам «вішають».
Simone (2002)
Жанр: комедія, фантастика, драма.
Країна: США
Час тривання: 117 хвилин.
Режисер — Ендрю Ніккол
В ролях: Аль Пачіно, Джейсон Шварцман, Прутт Тейлор Вінс, Кетрін Кінне, Джей Мор, Ребекка Ромійн-Стеймос.
Словничок:
«Аськи»— ICQ, комп’ютерна програмка для спілкування через Інтернет;
«Однокласники» — Інтернет-сайт odnoklassniki.ru в якому зареєстровано понад 30 млн. користувачів.
«ЖЖ» — Живий журнал або ж Livejournal — блог, журнал в Інтернеті.
«Контакти» — інтернет-сайт vkontakte.ru
Рудимент (тут) — пережиток історії.
Пігмаліон — образ, що зустрічається в багатьох творах мистецтва — митець, який створив ідеальну жінку й закохався в неї. Звали її Галатея.
фінансово.
Щиро дякуємо!
