Ідеальну форму співжиття між людьми та державами у цьому світі становить мирне співіснування. Проте жорстока реальність наполегливо переконує нас, що це майже неможливо. Вся історія людства позначена постійними воєнними конфліктами. Блаженний Августин свого часу зазначав, що в цьому порочному світі війна — це реальність неминуча. Він навіть вбачав у ній певного роду Божественне покарання за гріх.
Справедлива війна
Багато осіб як із церковного середовища, так і непрактикуючі або невіруючі, у різні епохи завжди сприймали війну як зло, але також вважали деякі війни виправданими, бо саме завдяки таким війнам, хоч як це парадоксально звучить, була можливість осягнути мир, відбивши напад агресора, відновивши справедливість та направивши заподіяну шкоду. Такі війни називали «справедливими».
Щоб війна могла бути виправдана, вона мала відповідати ряду критеріїв. Відтак Франциск де Вікторія (Francisco de Vitoria; бл. 1486-1546) — іспанський богослов і правознавець епохи Відродження, засновник Саламанкської школи, один із основоположників міжнародного права, та його послідовник Франциск Суарес (Francisco Suárez; 1548-1617) — іспанський філософ та теолог, викристалізували, доповнили та уточнили вже наявну до них теорію «справедливої війни».
Війна морально виправдана, якщо відповідає таким критеріям:
1. Війна оголошена легітимною владою;
2. Має справедливу причину (захист, удар на випередження, коли ворог стовідсотково готується до нападу в найкоротший термін; держава чи міжнародна спільнота мають моральний обов’язок, що витікає з мирного імперативу, захистити інші народи чи держави, які були несправедливо атаковані);
3. Справедливий намір (лише мир становить остаточну мету);
4. Адекватні засоби ведення війни (недопустимо вживати засоби більш варварські, ніж це необхідно для перемоги);
5. Обґрунтована надія на перемогу;
6. Пропорційність (недопустимо завдавати руйнувань інфраструктурі, життєво необхідній мирному населенню);
7. Мирне населення недоторканне (насилля над тими, хто не воює, — неприпустиме);
8. Крайня необхідність (якщо можливо досягнути вирішення конфлікту мирним шляхом, то недопустимо вдаватися до військових дій).
Пацифізм
Господь наш Ісус Христос приніс нам Євангеліє миру та любові. Саме тому від самих початків християнства ідея пацифізму живе у Церкві, й мирне врегулювання будь-яких конфліктів було та залишається пріоритетом. У ХХ столітті під час та після жорстоких воєн на перший план вийшла пацифістська позиція, яка витіснила на другий план ідею справедливої війни, не скасувавши її при цьому і не засудивши. Вже Папа Йоан ХХІІІ у своїй енцикліці «Pacem in terris» (Мир на землі, 1963) накреслює чіткий шлях у бік пацифізму, критикує гонку озброєнь, закликаючи «роззброїти серця». Його наступник Павло VI був вірним послідовником Йоана ХХІІІ. У своєму виступі перед членами ООН (1975 року) він каже: «Ні війні! Ніколи більше нехай не буде війни! Ні одним проти інших». Цей Папа засновує Всесвітній день миру, який завжди відзначають 1 січня, починаючи з 1978 року.
І, звичайно ж, Йоан Павло ІІ — протагоніст ідей пацифізму в ХХ та ХХІ століттях. Він різко засуджував усі прояви насильства у світі. Під час молитви «Ангел Господній» у неділю 27 січня 2002 року Папа сказав: «Ніколи більше жорстокості! Ні війні! Ні тероризму!»
І досі Церква дотримується принципової позиції мирного врегулювання конфліктів.
Аргументи пацифізму такі:
1. Війна не є невідворотною;
2. Війна негідна людства;
3. Мир завжди можливий;
4. Активна залученість у процес встановлення миру — це моральний обов’язок;
5. Гонка і потоки (торгівля) озброєнь мають бути припинені.
Варто зазначити, що як теорія «справедливої війни», так і пацифізм прагнуть однієї і тієї ж мети: встановлення миру.
Мир та справедливий захист
Проте чи будь-який мир є прийнятним? Пастирська конституція Другого Ватиканського собору Католицької Церкви про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes» (Радість і надія) 1965 року подає дуже цікаве визначення миру: «Мир — це не просто відсутність війни; не зводиться він і до встановлення рівноваги між сторонами-суперниками, не виникає при деспотичному пануванні: вірно і точно зветься він “ділом справедливости” (Іс 32, 17) [І ділом справедливості мир буде, а плодом справедливості — спокій та безпека довічна]» (Gaudium et spes 78). Таким чином, мир — це плід справедливості та любові, а війна походить від несправедливості, заздрості, недовіри, гордині.
Як чітко бачимо з цього визначення, миром не можемо назвати відсутність пострілів у той час, як відбуваються постійні утиски та репресії; не може існувати миру, коли чиниться несправедливість, коли хтось несправедливо відбирає чиюсь власність, при тому не стріляючи.
Відтак отці Собору підкреслюють, що війна ще досі має місце в світі через гріховність людини і буде загрожувати світу аж до другого приходу Христа, Який утвердить вічний мир. З огляду на такий стан речей соборові отці зазначають, що «доки буде існувати небезпека війни, […] не можна буде відмовити урядам у праві на законну оборону, якщо всі засоби мирних переговорів будуть вичерпані» (Gaudium et spes 79). Також у цьому документі чітко розрізняється дозволеність ведення військових дій з метою справедливого захисту народу та неприпустимість вживання сили для поневолення інших народів.
«Щодо тих, які посвятили себе служінню Батьківщині в рядах армії, то нехай вони вважають себе служителями безпеки і свободи народів. Вірно сповнюючи свій обов’язок, вони справді сприяють утвердженню миру», — підкреслює документ (Gaudium et spes 79). У той же час соборові отці дбають і про права тих осіб, які через переконання сумління не беруть до рук зброю: «Окрім того, справедливо, щоб закони проявили гуманну передбачливість у випадку тих людей, які через переконання совісті відмовляються вживати зброю: нехай вони виберуть будь-яку іншу форму служіння суспільству» (Gaudium et spes 79).
Україна і війна
З огляду на все вищесказане, варто зазначити, що умови, в яких опинилася Україна? — це агресія, що руйнує мир, чинить несправедливість і має зустріти на своєму шляху адекватну відповідь. Стаючи зі зброєю, український воїн стає на захист своїх співгромадян, на захист миру. В той час як безліч осіб активно намагаються досягнути миру дипломатичними засобами, існують люди, «які посвятили себе служінню Батьківщині в рядах армії» і мають повне моральне право вести військові дії з метою справедливого захисту свого народу.
Ієрей Тарас Остафіїв, Українська парафія святих Сергія і Вакха та ікони Жировицької Богоматері
фінансово.
Щиро дякуємо!
