Францисканці завжди відрізнялися тим, що шукали нові, сучасні способи проповідування Євангелія. З моменту заснування Ордену Братів Менших монахи в коричневих габітах намагалися бути ближче до простих людей, розділяти їх потреби, страждання і радості.
Отець Паскуаль ді Саверіо OFM народився в Італії та в середині 70-х років приїхав як місіонер в Аргентину. Вступаючи до Ордену, він мріяв про усамітнення і молитву, але керівництво досить швидко помітило його товариськість та вміння знаходити спільну мову з різними людьми. Відразу після висвячення його відправили працювати в місіонерську парафію. «Мені здається, в цьому і полягає наша францисканська харизма, — говорить о. Паскуаль, — щоб шукати нові, несподівані й цікаві шляхи проповідування Євангелія. Не втрачати жодної можливості, щоб достукатися до людських сердець».
Ось вже дванадцять років отець ді Саверіо служить у парафії невеликого аргентинського містечка Пуан, неподалік від Буенос-Айреса. Він звернув увагу, що люди все менше ходять до церкви. Тепер діти так завантажені в школі, що в свій єдиний вихідний воліють піти в кіно або до торгового центру, щоб поспілкуватися та відпочити з друзями. Покоління людей середнього віку надто багато працює і теж все рідше заглядає до храму. Та й особи похилого віку не поспішають на недільну Месу, занадто багато серіалів по телевізору і всіляких клубів для літніх людей. Церква перестала бути єднальною ланкою суспільства і тому необхідно шукати несподівані рішення, які привабили б людей до храму і нагадали їм про Христа. У 2000 році о. Паскуаль почув слова Папи Йоана Павла II про те, що «необхідно залишати видимі сліди християнської присутності на вершинах людської цивілізації». Ця думка не давала йому спокою. Рішення підказала робота в парафії Пуана. У 2003 році він разом з групою парафіяльних ентузіастів почав влаштовувати невеликі євангелізації. П'ять-сім чоловік приїжджали в місця проведення різних фестивалів або свят і виступали нарівні з усіма. Вони виконували сучасні християнські пісні і говорили про Бога. Досить швидко стало зрозуміло, що таких виступів недостатньо. Люди підходили до священика, щоб поговорити, просили про сповідь і про інші таїнства. Тоді один з учасників євангелізаційної групи запропонував ставити під час таких святкувань свій намет, куди люди могли б самі приходити. Але і цього виявилося недостатньо… Одного разу францисканському священику прийшла ідея зробити такий намет на колесах, щоб перевозити його з місця на місце, не задовольняючись тільки святами і фестивалями. Почали шукати металеві конструкції, придумувати, як встановити цю споруду на колеса. А потім невтомному проповіднику приснився сон, після якого він вже точно знав, що робити. «Бог нерідко використовує старі конструкції, щоб вдихнути в них нове життя, – розповідає священик. – А чому б нам не використовувати старий вантажний фургон? Так я подумав і пішов до свого друга, зварювальника, який допомагав мені зі створенням мобільної каплиці».
Фургон знайшовся досить швидко, і парафіяни о. Паскуаля з ентузіазмом взялися за його оформлення. Більше десяти років цей храм на колесах переміщувався різними районами Пуана та в інших передмістях Буенос-Айреса. Безліч людей, що вже давно забули дорогу до церкви, знову зустріли тут Христа. Священик намагається не втрачати зв'язку з парафією, і щороку його мобільна каплиця стає своєрідною сценою для різдвяних і великодніх вистав.
Цього року священик нарешті отримав дозвіл на проживання у скиту. Тільки зараз здійснилася мрія його юності. «Важко повірити, — говорить ді Саверіо, — що людина, яка провадить такий активний спосіб життя, так багато спілкується і весь час перебуває серед людей, може мріяти про усамітнену молитву». Тим не менш, давнє прохання було задоволено і тепер у незвичайного аргентинського храму з'явиться новий священик. А о. Паскуаль обіцяв молитися за нього і за всіх своїх колишніх парафіян, які були його друзями і співробітниками всі ці роки роботи в Пуані.
фінансово.
Щиро дякуємо!
