Відколи він був змушений покинути свою катедру в Лойко через бої, що там точилися, — єпископ Цельсо Ба Шве мешкає зі своїми вірними у лісі.
«Моя сила — це вони: наша Церква живіша, ніж будь-коли», — каже єпископ Цельсо, підкреслюючи, що в той час як військо надалі захоплює храми і душпастирські приміщення, священники і сестри-черниці залишаються з виселеними людьми.
Драма М’янми — колишньої Бірми — триває щонайменше з лютого 2021 року, коли армія захопила владу внаслідок кривавого державного перевороту. «Виселені серед виселених» — таким є образ бірманської Церкви після трьох років громадянської війни, яка, за даними ООН, забрала життя вже 50 тисяч чоловік.
Голосом змучених людей позбавлених усіх прав і перспектив гідного життя, є 60‑річний єпископ Шве. Він — ординарій дієцезії Лойко, де весь комплекс катедри окупувала армія, а священники й сестри разом із вірянами мусили втікати від насильства.
«Ми живемо разом із нашим людьми. Наш притулок — це переважно намети й тимчасове житло з бамбука, яке нещодавно було змите сильним тайфуном», — сказав ієрарх у розмові з італійським місійним порталом «Mondo e Missione».
Кафедральний собор Христа Царя в Лойко, штат Кая, до війни
«Ми потребуємо діалогу»
«Вже ніхто не живе у Лойко», — сказав єпископ Цельсо. Більшість будинків там спалено і зруйновано, особливо ж у християнських дільницях. До багатьох дільниць міста повертатися не можна з огляду на протипіхотні міни, розставлені там, і чимало снарядів, які не вибухнули.
До війни на 350 тисяч мешканців штату Кая 90 тисяч становили християни. Сьогодні складно визначити їхню кількість. Хто міг — перебрався до сусідніх країн. «Особливо молоді люди мріють про краще майбутнє і хочуть за нього боротися», — сказав ієрарх. Тому молодь нерідко вступає до People’s Defence Force — воєнізованого крила уряду національної єдності, який помалу діє в еміграції.
«Вони переконані, що борються за справедливість. Водночас вони усвідомлюють, що війна не є розв’язанням для осягнення демократичної держави. Ми потребуємо діалогу. Можливо, одного дня це так і буде. Поки що все це надалі дуже тяжко», — зізнався єпископ Шве.
Єпископ Ба Шве у “бамбуковому соборі” в джунглях. Фото: Irish Catholic
Зі своїм людом у джунглях
Християнська спільнота з Лойко розсіяна у 200 таборах для біженців, що розкидані по джунглях. За приблизними підрахунками, в них мешкає понад 150 тисяч осіб. «Ми живемо здаля від сіл, на необроблюваних землях, де немає конфлікту. Однак насправді ми не можемо сказати, що перебуваємо там у безпеці, оскільки бомбардування чи артилерійський обстріл можуть розпочатися будь-якої миті», — каже єпископ Цельсо. Ієрарх підкреслює, що ці люди залежать від міжнародної допомоги та доброзичливості місцевих мешканців, які їх підтримують мірою своїх сил. «Декому вдалося отримати землю під розведення риби чи вирощування овочів. Однак це завжди ризикована справа, бо під обстріл можна потрапити будь-якої миті».
Найбільш драматичною залишається ситуація дітей та молоді. Навіть 12- і 14‑річних хлопчиків забирають до збройних сутичок. «Від пандемії до війни — деякі діти не ходили до школи п’ять років, а брак освіти це брак майбутнього і надії».
Фото: Fides
Неформальна школа
Ординарій Лойко протягом останнього року підтримував творення малих неформальних шкіл для переселенців, стараючись рятувати освіту для покоління, якому треба буде відбудовувати країну. Оскільки залишається високим ризик обстрілу місць, де збирається значна кількість людей, навчальні класи ділять на малі групи і зустрічаються з ними у наметах, по домівках або просто під деревами. «Діти навчилися дивиться в небо, перевіряючи, чи не летять бомби. Якщо вони помічають винищувач — знають, що треба мерщій утікати подалі. Вони навчаються посеред постійного відчуття загрози: як у такій ситуації учні та вчителі можуть зосередитися?» — запитує єпископ.
Бракує їжі й води, яку набирають за кілька кілометрів від таборів. Чимало тимчасових схронів змила повінь, викликана тайфуном Ягі, який у вересні забрав життя щонайменше 200 людей. Попри все, єпископ Цельсо з надією розповідає про свою спільноту. Згадує, що «після переселення, у таборах, вірні почали мене запитувати: ‘Де наші місця культу? Ми хочемо збудувати храм, єпископе, чи можеш нам допомогти?’» Тепер майже в кожному таборі є місце для молитви, означене хрестом. «Це ‘природна Церква’, дуже гарна і вельми обнадійлива», — зауважив єпископ-вигнанець.
Катедра Христа Царя в Лойко, зруйнована хунтою. Фото: Handout / Kantarawaddy Times / AFP
Забрали тільки книги хрещень
Катедру в Лойко, де сховалися близько 70 священників і черниць, а також старі й неповносправні люди, не здатні самі втікати, два тижні тримали в облозі солдати збунтованої армії. Коли їм вдалося вийти, прихистком для них став ліс. «За деякий час вдалося повернутись, але забрали ми тільки книги хрещень, за допомогою яких священники шукають своїх парафіян серед переселенців», — зізнався єпископ Шве. А все інше загинуло. Навіть поховання всередині катедри були розкопані — певно, армія шукала там заховану зброю.
«Я єпископ без катедри, але я щасливий», — каже ординарій Лойко.
Він живе у лісі, бо «маю іти туди, де є мої вівці». Люди не мають храмів, але мають місця для молитви. Попри всі труднощі, це нагадує ситуацію перших християн. «Багато хто мене запитує: єпископе, а коли ми повернемося до катедри? Я пояснюю, що Церква це не будинок. Коли люди разом, коли вони одні про одних піклуються, коли люблять одне одного, то це і є Церква».
фінансово.
Щиро дякуємо!
