«Авва» — це ім’я… Йосифа

Роздуми над Словом Божим на урочистість св. Йосифа

Святий Йосиф — це чоловік і батько. Він Опікун, що становить суть батьківства. Він Наречений, що становить суть буття чоловіком. Однак він насамперед був дитям Божим, слухняним Богові, виконував Його волю. В цьому останньому значенні він був сином Авраама, який успадкував від праотця його віру в Бога.

Авраам із дружиною були безплідні й по-людськи мусили погодитися з тим, що вже не матимуть дитини. Однак коли Бог дав Авраамові обітницю потомства, той увірував. Отримав сина, Ісаака. Пізніше, коли Бог сказав принести його в жертву, не завагався у вірі. Тому що віра — це глибоке переконання, що Бог не дає дарів, аби їх потім відібрати. Натомість Бог може випробувати людину, чи пам’ятає вона про те, що дар Божий це дар любові, щось набагато більше, ніж плата за послугу людини. Бог може не дати людині меншого дару, аби потім обдарувати набагато прекрасніше.

Йосиф був потомком Авраама та успадкував від нього повну довіру до доброти й любові Бога. Йосиф вірив, що як Бог не дає йому омріяного нащадка, то той, хто став його всиновленим дитям, має бути більшим даром від Бога. Чи усвідомлював він, що Ісус був найбільшим даром від Бога, проте не лише для нього самого, а й для усіх людей? Певно, якось відчував, але без повної виразності й розуміння.

Йосиф ішов шляхом безпечнішим, ніж покладатися на власне сумління. Цей безпечніший шлях становить довіра до Того, хто бачить далі, знає краще і провадить доброю, надійною рукою. В дорозі по території важкій і невідомій краще довіритися досвідченому провідникові. А немає ж кращого провідника, ніж Бог.

Кожна людина, яка довірилася Богові, дістає внутрішню міць і впевненість у собі. Людина з чистим сумлінням не повинна розумітися на всьому, але вона впевнена у Божому керівництві. Тому вміє вибирати правильні рішення у своєму житті. Вона внутрішньо зріла, доросла. Не залежить від думок оточення.

Коли людина прагне реалізувати свої плани та амбіції, вона може зазнати поразки і розчарувань. Однак якщо вона йде надійним шляхом розпізнання Божих завдань у своєму житті, то може стати і опікуном, і обручником. Обручник-наречений гарантує нареченій простір для зростання і любові.

Йосиф зробив найбільше, що лиш можна зробити зі своїм життям: «…учинив зі свого життя служіння, склав його у жертву таємниці втілення та пов’язаній із нею відкупительній місії… Перетворив своє людське покликання до сімейної любові у понад-людську жертву з себе, з власного серця і всіх здібностей, у любов, віддану на служіння Месії, який зростав у його домі» (Redemptoris custos, 8).

Йосиф віддає свою батьківську владу на служіння планові втілення і спасіння. Таким чином він як людина виховував Ісуса, аби Він узявся у своєму житті за служіння предивного зниження Бога до людини. Йосиф — це той, кого Ісус у дитинстві називав «абба», «таточку». У свого названого батька Ісус учився того, що пізніше втілив у своє власне  життя: довіри Небесному Отцю і повного дарування себе.