Справедливість чи милосердя?

Справедливість чи милосердя?

Спроба розставити крапки над «і»

«Бог – справедливий суддя, який за добро винагороджує, а за зло карає». Але ж одночасно (і навіть насамперед) Бог є милосердним, чи не так? Як поєднати у своєму розумінні поняття справедливості та милосердя, для «КВ» розповів о. Андрій Нагірняк.

Кожна людина відчуває спрагу справедливості. Ми це добре пізнали під час Революції Гідності, ба навіть задовго перед нею — адже сам факт такої революції говорить про те, що перед тим нашу гідність несправедливо понизили. Любов і справедливість — це базові людські потреби, і тугу за ними нам ніколи не вдасться повністю вгамувати. Остаточно це станеться лише в Небесному Царстві.

Спрага справедливості — спрага за Богом

У вродженої спраги справедливості є ще одне покликання: саме вона спонукає нас вірити в те, що існує Бог, який встановить цю справедливість. Таким чином, ми мимоволі починаємо шукати Бога. Отож давня (і сувора, як багатьом може здатися) істина віри: «Бог — це справедливий суддя, який за добро винагороджує, а за зло карає» — стає джерелом надії саме на справедливість і вічну нагороду. Є Той, хто зрештою наведе лад і все розставить по своїх місцях. Так віра стає підґрунтям для умиротворення людини і щепленням од відчаю: рано чи пізно все стане так, як має бути. Бог це гарантує.

Також факт Божої справедливості мотивує саму людину вчитися втілювати її у життя, відповідально ставитися до кожного свого вчинку, бо він також може «підпасти під дію» справедливого Судді. Але тут важливо пам’ятати, що слова: «Мені належить суд, Я відплачу», — належать виключно Богові. Людина може стати знаряддям справедливості в руках Бога, але не її джерелом. Бог знає, коли і як Він звершить справедливість. Ми можемо лише віддатися до Його рук. Виховання справедливості в собі навчає нас дивитися на життя з Божої перспективи, ставити себе на місце інших і намагатися зрозуміти ситуацію. Звісно, це непросто; але тоді людині стає легше сприймати саме життя.

Милосердя більше за суд

Будучи справедливим Суддею, Господь, однак, відкриває нам, що Його милосердя більше за суд. Тож Його справедливість є милосердною, люблячою справедливістю. Тоді як людській справедливості частіше притаманна функція карати: це такий собі меч правосуддя. Про те, що Бог не бариться зі справедливістю, говорить ще св. Петро у своїх посланнях. Бог милосердний у своїй справедливості, тому Він дає змогу людям навертатися, усправедливлювати самих себе. Бог чекає до останнього, що людина може покаятися, навернутися, змінитися, захотіти стати справедливою.

Тому наша боротьба не проти тіла й крові, а проти духів злоби, каже апостол Павло. Хоч би хто був нашим ворогом — остаточно ми боремося не проти самої людини, а проти тих духів злоби, які нею керують. І це вже, погодьтеся, не так просто: духовна боротьба ніколи не була для людини чимось очевидним. Тому наша надія справді полягає в Богові та Його милосердному підході до справедливості. Божа справедливість виправдовує людину, але щиро, у правді (від неї й походить «виправдання»), а не так, як ми по-людськи звикли сприймати це слово, часто з роздратуванням кажучи: «Не виправдовуйся!» — коли людина пробує (щиро або ні) пояснити свій учинок.

Правда і справедливість

Окремо варто сказати про нерозривний зв’язок слів «правда» і «справедливість». Людська правда в певному сенсі становить лише одну проекцію реальності (ситуації, особи): як-то кажуть, «кожен судить по собі». Я бачу лише те, що можу (чи хочу) побачити, також і лише окремі обставини, почуття, емоції. Площина моєї справедливості — обмежена. Тоді як Божа справедливість «об’ємна», адже Він перебуває всюди й одночасно. Бог бачить ситуації і людей зсередини, у часі та просторі, разом із минулим та майбутнім. Бачить, наприклад, людську недосконалість, ключ до розуміння якої лежить у її вихованні чи сімейній ситуації.

Своєрідним випробуванням для людини є той факт, що Божа справедливість остаточно настане лише в Небесному Царстві, а не тут і тепер. У теперішньому часі ми можемо говорити лише про Божу педагогіку. Людські випробування — часто наслідок людських же вчинків, але терпеливий Бог допускає їх задля нашого виховання.

Кожен обирає сам

У певному сенсі навіть можна сказати, що кара — це наслідок того, що Бог не противиться нашому злому вибору. Адже саме Він дав нам свобідну волю, тож приймає наш вибір і його наслідки. Небо або пекло — це не вибір Бога для нас, це наш особистий вибір. У притчі про гостину було «багато покликах, але мало вибраних». Але люди самі обирали, підуть вони чи ні. Кожен сам обирає свою вічність.

«Католицький Вісник», №8/ 2015