Прийняти Бога сьогодні

Роздуми над Словом Божим на четвер VII Великоднього тижня

У сьогоднішньому Слові ми можемо побачити молитву Ісуса як прохально-пророчу.

Ісус у молитві звертається до Небесного Отця з проханням не лише за тих, хто поруч із Ним — Його учнів та послідовників, — але й за нас: за майбутні покоління. Хоч нас іще немає на світі, але Ісус вже молиться за нас, за наше життя.

Ісус заповідає своїм учням проповідувати, щоб нові люди приходили до Бога, приводити загублених овець до свого пастиря (Йн 17, 20).

Ісус заповідає проповідувати й нам, говорити про свою віру іншим. Саме по собі написане слово мертве — тому треба проголошувати Слово, показати як воно діє у нашому житті. І переконатися, що Слово Боже — живе і діяльне.

Кожен з нас любить і прагне перебувати у єдності. Прагнемо єдності у своїй родині, на роботі, в країні, в якій живемо. Бо єдність одночасно несе в собі й мир.

Сьогодні Ісус дає нам цю єдність, запрошує нас до неї, бо прагне миру для нас (пор. Йн 17, 21-23). Чи хочу я сьогодні прийняти від Господа цю єдність?

Ісус дає мені славу. Чи хочу я прийняти її, чи далі залишатимусь у власному егоїзмі?

В сьогоднішньому читанні ми бачимо, який величезний скарб дає нам Ісус, заповідає його нам у зверненій до Небесного Отця молитві.

Чому я не приймаю цього скарбу? Напевно через брак віри, довіри до Бога. Бо забагато покладаюся на себе й не будую стосунків із Господом. Щоденні турботи віддаляють Його на останнє місце. А також і гріх не дає мені прийняти заповідану Господом благодать.

Ісус каже, що піклується про нас, не залишить нас і захистить (Йн 20, 24).

Чи готовий я, чи хочу я прийняти те, що дає нам Ісус через Отця Небесного?

Подивись у своє серце: може, побачиш, де там є Ісус?