Ще два документи, що ілюструють ставлення папи Пія XII до Третього рейху та Голокосту, мало нового додали до образу «мовчазного» Папи. Проте історики наводять цілком ґрунтовні аргументи на користь розумності його «мовчання».
Ватиканська газета “Оссерваторе Романо” повідомила про дослідження італійського вченого Джузеппе Касаррубеа, що проаналізував два документи, виявлені в англійському архіві.
Перший представлений документ Касаррубеа є коротким повідомленням про зустріч Пія XII з американським дипломатом Гарольдом Тіттменом, датований 19 жовтня 1943 р. Ця зустріч відбулася через три дні після депортації римських євреїв, але в документі немає згадок про цю трагедію.
В той же час, це «мовчання Папи», швидше, свідчить про бажання Святішого Отця зберегти мир у Вічному Місті. Кардинал Акілле Сільвестріні, колишній префект Конгрегації Східних Церков, який працював в дипломатичній службі Пія XII в 1953 р., заявив в своєму інтерв’ю італійській газеті “Ла Стампа”, що хоча папа не підняв свій голос у зв’язку з депортацією євреїв, та він присвятив себе конкретним діям. У цьому інтерв’ю, яке було процитовано в “Оссерваторе Романо”, кардинал відзначив, що будь-яка відкрита акція Святішого Отця на користь євреїв відразу привела би до різкого загострення його відносин із німцями. Понтифік був стурбований тим, щоб німецькі війська, які були розташовані в Римі, не проявляли агресії, ставилися з повагою до священного статусу «Вічного Міста».
«Все це зовсім не було вибором проти євреїв. Якраз навпаки. Лише дотримання правил розсудливості дозволяло реально рятувати як євреїв, так і інших переслідуваних. В той же час будь-який жест протесту або відкритої незгоди насправді був би контрпродуктивним», – говориться в опублікованій в “Оссерваторе Романо” статті.
«Тим часом папа Пій XII мобілізував католицькі парафії та церковні установи, спонукаючи їх укривати якомога більше євреїв. За цих умов його явний протест заподіяв би більше шкоди, ніж користі», — відзначає Сільвестріні. За словами кардинала, Пій XII був прекрасно обізнаний положенням справ у Німеччині: адже він був посланцем в Мюнхені й Берліні з 1917 по 1929 р. А тому нацизм був відомий йому не з чуток.
Інший документ — це лист від 10 листопада 1944 р., в якому згадується діалог між Пієм XII і англійським послом Френсісом Д’Арки Осборном з приводу недавніх масових вбивств євреїв в Угорщині. Осборн бажав надати події розголосу. У відповідь Святіший Отець зазначив, що в Апостольську Столицю безперервним потоком йдуть повідомлення про сталінські звірства в Прибалтиці й Польщі. Проте в цьому випадку посол рекомендував зберігати мовчання, щоб не хвилювати громадську думку західних держав, які перебували в той час у союзі із Сталіним. Зрештою, Пій XII вважав за краще розсудливо промовчати в обох випадках.
В зв’язку з цим Сільвестріні пояснив: Святіший Отець пам’ятав про те, що недавно сталося в Голландії, і не хотів, щоб подібне повторилося (Ред.: у Голландії депортації з метою подальшого знищення піддавали євреїв, що не сповідують християнства. Католицький єпископат цієї країни виступив з рішучим протестом. У результаті, розмах антиєврейських репресій не лише не зменшився, але збільшився: тепер знищенню підлягали і євреї, що прийняли християнство). Єпископат Голландії виступив із посланням, у якому засуджувалися «жорстокі й беззаконні заходи проти євреїв». Воно було зачитане публічно в усіх католицьких храмах цієї країни в липні 1942 року. Наміри його авторів були найблагороднішими, а ось наслідки їхнього виступу — згубними. Якраз у тій країні, в якій священники публічно засудили переслідування євреїв і зробили це в найбільш різкій формі, масштаби гонінь були більшими, ніж будь-де в Західній Європі. «Перед лицем Шоа зберігали мовчання всі партнери з антигітлерівської коаліції. Чому ж тепер один лише Пій XII притягнений до відповіді, тоді як про інших не згадують?» — підбив підсумок кардинал Сільвестріні.
За матеріалами: Milites Christi Imperatoris