Голод духовний
«Я не знав колись, що то за хвороба – старість. То так: не жити і не вмирати. Бо коли жити, то треба щось робити. А коли не можна нічого робити, то велика досада. Тоді день дуже довгий. Я ще трохи читаю, скоріше минає час. А сидіти довго теж не дуже добре, бо тоді взагалі ще гірше». Коли я був молодим «півником», то був насичений цим життям. А тепер, на старість років, я голодний. Я завжди голодний, як той пес. Та де там собаці! Він стільки не потребує їжі, як людина. Тепер я точно знаю, чим відрізняється людина від тварини – величиною прагнення насититися. Ранком, тільки-но розплющу...