Довіряти дороговказам

Роздуми над Словом Божим на ХХІІ неділю Звичайного періоду, рік Б

У чому полягає справжня релігійність? Чимало людей вважають, що релігійна людина це та, яка довго й часто молиться і виконує вказані релігією побожні практики, наприклад, ходити до церкви і дотримуватися постій. Інші люди, своєю чергою, протестують проти такого уявлення, і стверджують, що справжня релігійність полягає у добрих учинках, виконуваних для інших. Могло би видаватися, що св. Яків у своєму посланні визнає рацію тих других, коли пише так: «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем — це відвідувати сиріт і вдів у їхньому горі, зберігати себе чистим від скверни цього світу» (Як 1, 27). На перше місце як рису справжньої релігійності св. Яків ставить дієву любов до ближнього. Однак же зразу після цього він додає, що цього замало, бо ще належить берегти себе самого, своє серце, аби не піддатися впливам світу цього. Навіть людина, яка дуже багато трудиться для інших, може загубитися у власному житті і зрештою вже не знати, що насправді доброго може дати іншим. Інколи можна зустріти когось, хто втратив сенс життя після смерті того, кому присвячувався, або ж коли сама ця людина захворіла і втратила сили до активного служіння.

Ані самих добрих учинків, ані самої молитви не вистачить, щоби жити насправді релігійно. Потреба тут радше чогось глибшого: слухання слова Божого і проникання ним до глибини, або, інакше кажучи, послуху Богові. Тут можна згадати Марію, яка сиділа в ногах Господа Ісуса і слухала Його слів усім серцем. Такий взірець релігійного життя Бог дав на початку Вибраному народові: «Послухай же тепер, Ізраїлю, про заповіді й рішення, які я навчаю, щоб, виконуючи їх, ви жили, й увійшли та й заволоділи землею, яку дасть вам Господь, Бог батьків ваших. Не додавайте нічого до того, що я вам заповідаю, і не віднімайте нічого; пильнуйте заповіді Господа, Бога вашого, які я вам заповідаю» (Втор 4, 1‑2).

А отже, насправді релігійне життя — це паломництво до Обіцяної землі, це шлях до осягнення Божих обітниць. Божі заповіді на цьому шляху слугують дороговказами щоб не згубитися. Однак треба бути уважним, щоби нічого до них не додавати й нічого не відкидати. Коли хто хоче бути християнином, але, як багато людей, вибирає собі лише деякі заповіді, які йому більше пасують, і відкидає ті, які йому незручні, то він швидко опиниться далеко від мети, подібно як той, хто в подорожі автомобілем не зверне у відповідному місці. Але також і ті заблудяться, хто, як фарисеї та книжники, про яких Євангелії говорить, що вони додають людські приписи. Тому що людина, на жаль, більше схильна ставити на чільному місці свої власні, людські помисли, аніж прийняти і полюбити простоту Євангелія. Ми знаємо, як багато сект постають, коли якась людина, зовнішньо релігійна, зводить із правильного шляху інших людей якимись гарно сформульованими принципами, що їх сама додала до Євангелія.

Натомість Божі заповіді провадять нас безпомилково через різні колії життя земного до життя вічного. Заповіді, як і кожний дороговказ, завжди вказують на те, що знаходиться далі і поки ще не видне. Їм потрібно довіряти, не сумніватися. Саме такі справи з багатьма вказівками Церкви, які бувають незрозумілими для людей свого часу. Але це розуміння приходить у дорозі. Лише коли підемо далі — побачимо місце, куди ми йшли, довіряючи Його слову. Зрозуміємо, що на цьому шляху треба часто відмовлятися від власного інтересу або від якогось меншого добра, аби пізніше отримати від Бога щось набагато прекрасніше.

Аби так повірити у Божі заповіді, треба ними пройнятися до глибини серця, інакше кажучи — полюбити їх. Хто не любить, той не зайде далеко, знеохотиться, втратить сили. Для того, власне, прийшов Христос, щоб ми Йому повірили і полюбили Його Євангеліє, ідучи за Ним. Коли ми слухаємо Євангеліє на Святій Месі, Він сам стоїть перед нами і говорить до нас. Говорить до нашого серця, щоб ми очистили його від усяких злих думок, всілякої пожадливості, хтивості й заздрості. Слово бо Христове має міць відродити кожного грішника до нового життя: «Він забажав і породив нас Словом істини, щоб ми стали наче початком Його творіння. З лагідністю прийміть посіяне Слово, що може спасти ваші душі» (Як 1, 18-20). Осяяні цим словом, впроваджуючи його в дію, будемо йти життям, залишаючи сліди добра своїми учинками, що мають натхнення в Євангелії.