Зректися себе

Роздуми над Словом Божим на середу ХХXІ звичайного тижня, рік І

Деколи Боже Слово може видаватися суперечливим. Четверта Божа Заповідь каже: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих 20, 12), а сьогодні в Євангелії читаємо: «Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить свого батька та ма­те­рі, дружини й дітей, братів і сестер, та ще й душу свою, той не може бу­ти Моїм учнем» (Лк 14, 26). То що ж маю робити? Як маю це розуміти? Здається, в цьому можуть допомогти подальші слова Ісуса: «Хто з вас, бажаючи збу­ду­вати вежу, спочатку не сяде й не полічить коштів, чи вистачить для за­вершення, щоб, коли покладе фундамент й не зможе докінчити, всі, які побачать, не почали сміятися з нього, кажучи, що цей чоловік почав будувати й не спромігся закінчити. Або який цар, ідучи на бій про­ти іншого царя, спершу не сяде порадитися, чи під силу йому з десятьма тисячами війська зустріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ні, то як той ще далеко, шле до нього посланців і просить при­мирення». Тут Господь говорить про правильну оцінку своїх сил.

Звісно, наші рідні прагнуть для нас добра й намагаються заохотити нас до всього найкращого. Проте іноді таке підбадьорення та заохочення можуть закривати від нас правду про нас самих. «Ти найкращий! Тобі завжди все вдасться! Ти обов’язково будеш успішним!» — нерідко може почути з уст батька чи матері їхня дитина. І це добре, коли батько чи матір допомагає дитині повірити у власні сили й зробити все якнайкраще! Однак чи приймуть вони цю дитину, коли їй/йому не все вдасться, якщо він/вона не буде успішним, як однолітки? Батьківські очікування та реальна ситуація життя часто підвішують людину над прірвою. Бо правда в тому, що ми недосконалі, що нам не завжди все вдається (якщо взагалі щось вдається), що ми не завжди досягаємо успіху. Тому нам необхідно залишити всі думки про нас, навіть найкращі, й просто піти за Ісусом. Зректися власних очікувань щодо себе, власної думки про себе, очікувань як тих, хто навколо, так і їхньої думки про нас, аби нарешті почути, що про нас думає Бог і чого Він від нас очікує.

Рене Декарт твердив: «Cogito ergo sum» (думаю — отже, існую). Зректися себе — перестати існувати — це ще й зректися власної думки про себе, щоби почати жити думками Бога.