451 кілометр за мир в Україні

17 хлопців та дівчат із Житомира, Вінниці, Києва проїхали на велосипедах майже півтисячі кілометрів у намірі миру в Україні.

Уся дорога склала 451 кілометр.

Паломники провели п’ять днів на велосипедах, від 29 червня по 3 липня 2016 р., у поїздці від храму св. Софії в Житомирі до Шацька на Волині. Дорогою вони молилися та жертвували свої зусилля за мир в Україні. Жертвувати подеколи таки було що. Як згадує Іван Гайванович, «від ранку до вечора крутити педалі (нехай і з достатніми відпочинками) під палючим сонцем, коли температура повітря за тридцять градусів, а розплавлений асфальт розігрівся до п’ятдесяти шести, — насправді нелегко». Щодня священики-учасники пробігу служили для велопаломників Літургію за Україну. А о 15‑й годині всі зупинялися на узбіччях доріг та молилися Коронку до Божого Милосердя в цьому намірі.

Організаторка велопаломництва, сестра Ірина Мащицька зі Згромадження Сестер від Ангелів, розповіла для CREDO: «Маючи минулорічний досвід “Реколекцій зі святими в дорозі на велосипедах”, цілком позитивний досвід, цього року хотілося запропонувати щось подібне, що би згуртувало молодь навколо спільної ідеї, яка зараз дуже важлива. Це ідея молитви про мир в Україні, а також свідчення про цю молитву іншим. Їдучи дорогою, ми свідчили людям, що нам не байдуже до того, що нині діється у нашій країні. Таким чином ми нагадували іншим людям про таку потребу та заохочували їх до молитви в цьому намірі».

Велопаломники мандрували у спеціальних фірмових футболках, виготовлених спеціально для цієї прощі. На грудях надруковано зображення: мапа України, велосипедист і промені Божого Милосердя.

«Логотип на футболках означає нашу молитву за єдину Україну; ми це робимо на велосипедах, — каже с. Ірина. — Червоний і блакитний кольори означають Рік Милосердя, який зараз переживає Католицька Церква.

Група старанно готувалася. Отець Станіслав Кантор дбав про справність велосипедів та забезпечував ними тих, хто не мав власних. Обслуговував машини механік Віталій Шевченко. Два тижні до велопаломництва він ремонтував велосипеди учасників та готував до поїздки.

На відміну від звичайної, пішої прощі, у велопаломництві є багато часу та можливості побути на самоті, помолитися, пороздумувати. У звичайному паломництві весь «ефір забитий» чиїмись словами: або хтось веде молитву, або триває якась катехиза, або збоку друзі розмовляють. Фактично, побути на сам-на-сам досить важко. Натомість у велопаломництві розмовляти з кимось іншим — це певна проблема. Велосипедисти їдуть шеренгою один за одним, тримаючи дистанцію на відстані одного велосипеда. Обік із шумом проїздять автомобілі. Як казала учасниця велопаломництва Анастасія Киричук: «У звичайному паломництві дуже важко зосередитися, завжди хтось говорить, лунають конференції або молитви. Натомість у велопаломництві ми проводили багато часу сам-на сам із Богом, у молитві».

— Я б хотіла підкреслити неймовірно позитивний досвід участі в паломництві глухої особи, — зазначає с. Ірина. — По‑перше, розвіялися страхи та міфи, ніби з такою людиною неможливо нормально спілкуватися. По‑друге, присутність людини з досить серйозною інвалідністю, яка взагалі не нарікає і всім задоволена та вдячна, була великим свідченням та благословенням для самих паломників.

Траса складалася з відрізків різної довжини. Щодня треба було долати близько 90 кілометрів. Найбільше за один день проїхали 102 кілометри; найменший відрізок дороги складав 75 кілометрів. Кожному з учасників дорога давалася по‑різному. Комусь було важко їхати, а комусь — не настільки складно.

Сама ж дорога, якою їхали була досить легкою. Паломники більшість шляху їхали автострадою «Київ–Чоп». Траса рівна, без вибоїн, по дві смуги руху в один бік, відділена бордюром, а збоку досить широка обочина, якою їхали велопаломники. За таких умов вантажівки, що проїздили збоку, не «здували» легеньких велосипедистів.

Необхідна дистанція велосипедиста від автомобіля, що проїздить збоку, — це дуже важлива умова для життя та безпеки. Дуже важливо, щоб між велосипедистом та автомобілями, що проїжджають поряд, було півтора метри. У колах велосипедистів їх так і називають: «1,5 метри життя».

Дорога також була легкою через духовний намір мандрівки — мир в Україні. Простоти у мандрах додавав дружній настрій у команді та привітність людей, яких ми зустрічали. Найбільше велопаломників вітали автомобілісти, які вигравали короткі мелодії на своїх автосигналах, це чималою мірою додавало сил їхати й крутити педалі — особливо коли вже не було легко. В останній, п’ятий день дороги ця підтримка була найбільш дієвою, оскільки їхати довелося проти вітру, тобто фактично докладати вдвічі більше зусиль для здолання того самого шляху. Ще й пішов досить сильний дощ. Хоч у перші хвилини, по кількох днях спеки, це й приносило полегшення, то далі їхати стало трохи важче.

День третій

Доїхали до Рівного 

В'їжджаємо в Рівненську область 

Соняшниковий краєвид 

Реальний відпочинок, не віртуальний

Невеличка аварія: прокололася шина 

Приїхали в Новоград-Волинський

Сестра Ірина Мащицька організувала не лише саме велопаломництво за мир в Україні, а ще й реколекційний табір у Шацьку для дітей із зони АТО.

— Ідея з’явилася після того, як я побувала в зоні АТО і зустрілася там з місцевими людьми. У серці з’явилася думка — щось для них зробити. Одного разу, коли ми були на психологічному тренінгу з військового капеланства разом з о. Юрієм, паллотином, ми поговорили про організацію табору для них. Отець уже другий рік поспіль проводить такий табір у Зарічанах, а я вже другий рік організовую відпочинок на Шацьких озерах. На такий відпочинок хотілося запросити насамперед дітей. Але згодом з’ясувалося, що з тих території саме їх вивозити найважче. Тому група складалася переважно з дорослих. Їхня поведінка підкріпила мій дух.

Як зазначає Іван Гайванович, з розмов із учасників велопаломництва можна вивести цікаве спостереження: хоч багато хто боявся не доїхати до кінцевого пункту на своїх колесах, та жоден з учасників велопаломництва навіть у найважчі моменти не пошкодував про рішення взяти в ньому участь. Адже йшлося їм не лише про спортивний інтерес (хоча він, безумовно, у багатьох був). У ході велопаломництва дедалі виразнішим ставав і його намір: мир в Україні.