Навіть її давній друг, о. Себастьян Важакала, не знав про її містичний досвід і розмови з Ісусом. Ці факти спливли тільки під час процесу канонізації.
Всі знали бл. Мати Терезу з Калькутти через призму її діяльності та заснованого нею згромадження. Але мало хто, як з’ясовується на підставі документів, розкритих у процесі канонізації, знав правду про її внутрішнє життя. Та, що несла усмішку бідним, носила в собі велику темряву і порожнечу — в листах до духовників писала, що вже не має віри. Попри цю боротьбу, вона була справжнім світлом для тих, кому допомагала. Одна з жінок, яким допомагала Мати Тереза, сказала їй: «Приходь ще! Твоя усмішка принесла сонце в цей дім».
Сама блаженна, а незабаром, свята (її канонізації відбудеться 4 вересня), проте, була більш сувора з собою.
Але перш ніж настала ця «темна ніч» — якої, до речі, зазнали безліч святих, навіть св. Йоан від Хреста, — бл. Мати Тереза пережила 10 місяців зустрічей з Ісусом. «Ти приїхала до Індії для Мене. (…) Носитимеш просте індійське вбрання або, точніше, таке, як носила моя Матір: просте і бідне. (…) Я потребую індійських черниць, Місіонерок Любові, які були би Моїм вогнем любові серед бідних, хворих, помираючих. (…) Не бійся — Я буду завжди з тобою. (…) Дозволь мені діяти. Не відмовляй Мені. Довірся Мені з любов’ю, довірся Мені сліпо», — говорив до неї Христос.
Дійсно, бл. Мати Тереза так сильно запалилася любов’ю до Нього, що не змогла опиратися спокусі залишатися з Ним весь час: «Пресвяті Дари іноді так сильно мене притягували, що я не могла дочекатися Причастя. Ніч за ніччю сон утікав від мене, і я проводила ці години, сумуючи за Його приходом».
Блаженна Мати Тереза виконала волю Ісуса і заснувала конгрегацію сестер Місіонерок Любові. Тоді почалося її сходження. «Темрява така, що я насправді не бачу нічого ні розумом, ані почуттями. Місце Бога в моїй душі порожнє. Немає Бога в мені. Коли біль туги дуже великий, то просто сумую і сумую за Богом, і тоді відчуваю — Він мене не хоче, немає Його тут. (…) Іноді я чую тільки, як моє серце кричить: “Боже мій”, і більше нічого не відбувається. Це тортури і страждання, яких не зможу пояснити».
Такий стан тривав протягом решти її життя. «Дуже часто я відчуваю себе маленьким олівцем в руках Божих. Він думає, Він ним рухає, я маю бути тільки олівцем». Олівцем, який не відчуває дотику руки того, Хто пише. Ймовірно тому вона сказала, незадовго до смерті: «Якщо я коли-небудь стану святою, напевно, буду святою “від темряви”. Буду постійно відсутня в Небі, щоби запалити світло для тих, хто перебуває в темряві на землі».
Томаш Речко, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
