У суботу, 11 лютого 2016 р., численні родини, що належать до сімейних кіл руху «Світло‑Життя. Домашня Церква» зібралися у парафіяльній святині с. Гвардійське, що на Хмельниччині, аби дякувати Богові за 25 років існування руху в Україні, адже саме з цього місця чверть століття тому усе розпочалося.
Всеукраїнський день спільноти з нагоди ювілею розпочався адорацією Пресвятих Дарів. Вона стала нагодою для подяки за дар існування руху в нашій Батьківщині та численні благодаті, якими Господь обдарував українських католиків завдяки харизмі, що стала плодом відкритості на дію Святого Духа Слуги Божого о. Франциска Бляхніцького, засновника руху «Світло‑Життя». Слід сказати, що цьогоріч рух переживає ювілейний рік з нагоди 30‑річчя смерті Слуги Божого. На урочисте святкування прибули також гості з Польщі: родини, що належать до «Домашньої Церкви», зокрема Станіслав та Марія Лелькові, а також о. Станіслав Ченчик. Саме вони 25 років тому прибули в Україну, аби провести тут перші реколекції для сімей.
«Святкуємо сьогодні 25‑річчя “Домашньої Церкви” руху “Світло‑Життя” в Україні. Як усе розпочалося?.. Я походжу з Перемишльської дієцезії. Багато років я був у Перемишлі дієцезіальним модератором руху “Світло‑Життя. Домашня Церква”, — розповів CREDO отець Станіслав. — Україна здобула незалежність 1991 р.; того ж року відбулася Апостольська подорож Папи Йоана Павла ІІ до Польщі. Святіший Отець також відвідав Жешов. Тоді з Кам’янець‑Подільської дієцезії прибули паломники на зустріч із Папою. Родини з України жили у наших родин у Жешові, родин із “Домашньої Церкви”, і так дізналися, що існує такий рух. Вони запрагнули також долучитися до цього руху. То був червень, а саме 2 червня 1991 р. Святіший Отець був у Жешові, а в уже в серпні п’ять родин із Гвардійська та Кам’янця‑Подільського прибули на двотижневі реколекції до Івоніча, що у Перемишльській дієцезії. Вони пережили ці ре колекції. Я їх не провадив, однак родини, які тоді були, розповідали, що усі надзвичайно глибоко це пережили. Зокрема, люди ділилися тим, що саме під час цих реколекцій вони вперше почули, що аборт — це гріх. Такою була свідомість тих людей! Вони повернулися в Україну, і в січні 1992 року відбулися реколекції для аніматорів “Домашньої Церкви” у Кросні. На них прибуло близько 20 учасників з України. Їх проводила с. Ядвіґа Скудро, яка сама народилася в Україні. Тоді також ці родини говорили, що хочуть приїхати влітку на реколекції. Оскільки охочих було багато, ми вирішили, що краще буде, як ми з Польщі приїдемо до вас. І вони погодилися…
За першим разом ми приїхали у 22‑24 травня 1992 року до Гвардійського. Прибули трьома автівками, 12 осіб — сім’ї та с. Ядвіґа. Ми увійшли до храму, коли тривав травневий молебень. Пам’ятаю, тоді був повен храм людей, переважно жінки у хустинах; священик був біля вівтаря. Відбувалося благословення Пресвятими Дарами, а чотири дівчини у білих сукнях підкидали пелюстки квітів, аби вшанувати Христа у Євхаристії. Нас тоді це дуже здивувало. Від п’ятниці до неділі тривали перші реколекції, і так усе розпочалося.
У серпні ми приїхали уже до Городка. Й отак розпочали їздити в Україну… Усього таких подорожей було близько тридцяти, я особисто був 12 разів.
У Гвардійську 2014 року єпископ Радослав провадив реколекції для “ветеранів” [руху], я також приїхав. Люди приймали нас надзвичайно зичливо, особливо пам’ятаю перші відвідини: усі дуже раділи свободі, яку отримали. Пам’ятаю, як після години свідчень учасники реколекцій говорили, що відчувають свободу, адже, за словами однієї вчительки, їм на роботі сказали, що слова «Бог» та «Різдво Христове» тепер слід писати з великої літери. Пам’ятаю, як люди брали участь у реколекціях із великою побожністю. Для нас це також був прекрасний досвід, адже ми приїжджали, так би мовити, як місіонери, однак самі черпали з віри тих людей. Адже вони змогли зберегти віру після таких переслідувань. Одна жінка розповідала, що боїться вчити молитви свою доньку, адже дитина могла про це розповісти у школі, тоді б мама втратила працю. Ця жінка дуже переймалася, адже вона хотіла передати віру своїй дитині. Інша людина розповідала, що за тих часів, проходячи біля храму, завжди робила знак хреста, однак під жакетом, аби ніхто не бачив».
Особливими гостями свята стали архиєпископ Мєчислав Мокшицький, митрополит Львівський та голова Конференції єпископів РКЦ в Україні; владика Леон Дубравський, правлячий єпископ Кам’янець‑Подільської дієцезії; а владика Радослав Змітровіч, єпископ‑помічник Кам’янець‑Подільської дієцезії і голова Комісії у справах родин при Конференції єпископів РКЦ; а також о. Томаш Опаліньскі, модератор руху «Світло‑Життя» у Польщі, численні священики, що опікуються сімейними колами, та черниці, які служать родинам під час реколекцій.
Після адорації був час для представлення груп, що стало нагодою для знайомства та взаємного привітання. Цей пункт програми провели Руслан і Світлана Кагановичі — подружжя, відповідальне за «Домашню Церкву» в Україні. Представлення груп дозволило також уявити географію поширення «Домашньої Церкви» в Україні: рух, що розпочався з кількох пар у1992 р., сьогодні присутній в усіх українських дієцезіях. Руслан та Світлана також розповіли про поразки, яких зазнав рух, заохочуючи зібраних до молитви й роздумів, аби уникнути їх у майбутньому.
До присутніх звернувся о. Ярослав Ґонсьорек, модератор руху «Світло‑Життя» в Україні. Отець заохотив родини пізнавати харизму руху та бути вірними натхненням Святого Духа й настановам о. Франциска, засновника. «Подружжя у Домашній Церкві переживають свою катехуменальну формацію у формі щомісячних зустрічей, через які вчаться впроваджувати у життя обов’язки Домашньої Церкви, тобто певні практики, які створюють фундамент християнського життя родини. Своє зростання у вірі вони будують на Таїнстві Подружжя, розуміючи його як дар і завдання на все життя», — розповів отець у розмові з CREDO, що відбулася напередодні святкування.
«Лише самі родини, які входять до руху, можуть скласти найкраще свідчення того, як він їм допомагає», — зазначив єпископ Радослав Змітровіч.
Під час свята організатори передбачили також час для свідчень подружніх пар; не забракло слів вдячності Богові та людям, завдяки яким рух постав і розвивався, за дар спільноти, а також за великі діла, які Господь звершив у житті цих звичайних людей. «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду — Ізраїля» (Лк 2, 29‑32) — цими словами розпочали своє свідчення Ян та Вероніка Андрущишині, згадуючи, що саме у свято Стрітення Господнього, коли читається цей уривок Євангелія, відбулася перша зустріч першого кола. Саме вони були серед тих родин, які вирушили у паломництво до Польщі, а згодом загорілися прагненням прищепити в Україні рух «Світло‑Життя», із яким там зустрілися.
Кульмінацією святкування стала Пресвята Євхаристія, яку очолив архиєпископ Мечислав Мокшицький. Вітаючи зібраних у храмі, владика зазначив, що сам багато чим завдячує рухові «Світло‑Життя», адже належав до нього та не раз брав участь в оазових реколекціях.
Під час проповіді архиєпископ Мечислав пригадав слова св. Йоана Павла ІІ з «Familiaris consortio»: «Християнська сім’я покликана до переживання нової та особливої єдності, яка зміцнює і вдосконалює природу і людську єдність. Святий Дух через дію таїнств є живим джерелом і невичерпною поживою надприродної єдності, яке збирає і єднає віруючих із Христом та поміж собою в єдності Божої Церкви. Християнська сім’я є специфічним об’явленням церковної єдності, тому теж і з цієї причини може й повинна називатися “домашньою Церквою”». «Цю правду підтвердив сам Божий Син, коли для нашого освячення і спасіння розпочав його з родинного дому та сім’ї. Саме в цій назаретській сімейній спільноті Він зростав і був протягом тридцяти років радістю й щастям для своєї Матері та опікуна, святого Йосифа, — зазначив владика. — Протягом тридцяти років Він був Сонцем Назаретської Родини. Подібно й сьогодні Ісус хоче бути невидимим членом кожної сім’ї, її сонцем, радістю і щастям; прагне чинити кожну родину святою та щасливою».
Ідучи далі у спогляданні сім’ї, митрополит Львівський запросив зібраних постійно відкривати її як «святилище і вогнище любові», яке створює родину і зв’язує сердечним ланцюгом її членів, творячи цим символ безмежної Божої любові: «Тут зростають тіло і дух; тут людина отримує фізичне і духовне обличчя. Саме у сім’ї формуються наші стосунки з іншими. Знаємо відоме прислів’я: яблуко від яблуні недалеко падає. Сім’я — як перша і найважливіша школа життя — виховує як святих, так і злочинців, невинних і аморальних, працьовитих і чесних людей, але також злодіїв, ледарів і п’яниць. Спадає на думку твердження: які сім’ї, таке й суспільство. Улюблені брати і сестри! Багато хто каже, що зовсім не сучасно і майже нереально звучать слова Четвертої Божої заповіді; та я не бачу тут нічого застарілого. В кожному часі і в кожному місці вони формують взаємну любов і пошану до людської особи, а ці цінності — довершені й позачасові», — сказав архиєпископ Мечислав.
На завершення Євхаристії дієцезіальна пара Кам’янець‑Подільської дієцезії, Андрій і Наталя Обручі, подякували єпископу Леону Дубравському за любов та батьківську опіку, якими він обдаровує «Домашню Церкву». Владика, своєю чергою, подякував усім родинам за приклад християнського життя, за їхнє свідчення та служіння.
Літургію прикрасив своїм співом хор «Vox Cordis» із парафії Найсвятішого Серця Ісуса у Кам’янці‑Подільському.
фінансово.
Щиро дякуємо!
