Я і надалі хочу знищити своїх ворогів. Але тепер я роблю це інакше: намагаюся зробити їх своїми друзями.
«Ти насправді не дуже мені подобався в університеті», — чув я протягом останніх літ від чималої кількості людей (підозрюю, що в них були добрі наміри). Я впевнений, що якби ти зустріла мене в той час, то теж би мене не полюбила.
Я пам’ятаю, як боровся тоді, щоб визначити, хто я; був злий на світ і схильний до нападів депресії. Всі ці проблеми в поєднанні зі складною від природи особистістю призвели до кошмарної комбінації. Я був готовий проявити її не так у формі гніву або відвертої підлості, як у легковажності й бездумності. Боюся, що здобув у минулому багато ворогів. Сьогодні ніщо не робить мене таким щасливим, як можливість розпочати нові дружні стосунки.
Для мене багато означає, коли люди говорять відкрито про проблеми, які я їм створив. Особливо якщо це спосіб забути про них. Це дія, якою я насправді захоплююся і намагаються наслідувати.
Немає нічого складного у тому, щоб бути приємним і добрим до людей, яких ми любимо. Але якщо наша великодушність обмежується друзями, то чи можемо ми сказати, що робимо більше, ніж від нас очікують, аби зробити світ кращим? Набагато важче ставитися до наших ворогів доброзичливо: до несправедливого шефа на роботі; до колеги, який ставить під сумнів твою думку; до сусіда, непривітного до твоїх дітей; до людини, що заступає тобі дорогу на світлофорі; до члена родини, який псує святкову зустріч. Усі ці люди можуть бути легко дегуманізовані в наших головах, якщо ми почепимо їм ярлики ворогів і почнемо сприймати їх інакше.
" Ми завжди повинні орієнтуватися на наших ворогів. Так, ніби одного дня вони мають стати нашими друзями — Генрі Ньюмен
Соціально прийнятне і популярне рішення — піти в наступ і знищити наших ворогів, бо вони на це заслуговують. Ми можемо назавжди викинути їх із нашого життя, тримати в собі образу стільки часу, скільки потрібно, або втерти комусь носа плітками про нього. Нас навіть можуть підтримати наші друзі, коли ми робимо такі речі, й визнати нас сильними, ніби потужніші атаки на інших означають для нас більшу перемогу. Вигляд поваленого ворога може принести задоволення. Але хто насправді виграє? Як дорослі, ми дуже добре вміємо виправдовувати себе — і я знаю, що моїм першим імпульсом є визнати: вони перші зробили мені боляче, тому заслуговують з мого боку на реванш. Зрештою, бажання знищити ворогів не приводить до перемоги. Людина, яка нападає, засоромлена і збентежена, а я — після початкової ейфорії від помсти — залишаюся з почуттям провини (незалежно від того, як намагаюся виправдати себе). І втратив людину, з якою ми могли би стати друзями.
Я не знаю, чи у вас так само, але мені потрібні всі ті друзі, яких я міг би мати. Я намагаюся знайти і продумати, яким чином ставитися до людей, що перебувають на недобрій стороні. З цінною порадою приходить на допомогу богослов Джон Генрі Ньюмен, який каже: «Ми завжди повинні орієнтуватися на наших ворогів. Так, ніби одного дня вони мають стати нашими друзями». Тому замість того, щоб ділити людей на друзів і ворогів, спробуймо думати про них як про друзів і майбутніх друзів.
Така зміна перспективи бачення перевернула моє життя. По‑перше, сприйняття когось як друга, навіть перш ніж він відповість взаємністю нашу доброту, може бути самореалізацією передбачення. Коли я роблю зусилля, щоб бути добрим до іншого, його ставлення швидко змінюється. Абсолютно несподівано людина, яку я вважав жахливою, стає (переважно) прекрасною і цікавою. Мушу визнати, що я вчився цього найчастіше на собі, коли інші люди були добрими до мене, і мій холодний підхід до них ставав теплішим. Навіть якщо ініціатива була не моя, я все одно міг придбати нового друга.
" Жодні удари ані вороги не будуть дозволені в небі. Це усвідомлення дає мені сильну мотивацію зробити правильний вибір, поки я ще тут.
По‑друге, якщо я виходжу назустріч іншій людині, попри те, що вона вирішує залишитися моїм ворогом, то я сам відчуваю психологічне полегшення. Коли ми перестаємо бачити ворогів навколо, це так, ніби відчиняється простір для відпочинку і насолоди життям. Важливо не піддаватися. Іноді людям потрібно трохи часу, щоб оговтатися від шоку і переконатися, що ти щирий.
Останні мої думки — для тих, хто вірить у Небеса: наші вороги можуть опинитися там разом із нами, тож навіщо чекати? Люди, яких ми глибоко поважаємо, можуть сидіти в церковній лавці позаду нас. Бог їх любить, навіть якщо ми їх не любимо. Якимось чином ми можемо стати друзями; Бог упевнений у цьому. Жодні удари або вороги не будуть дозволені в Небі — це усвідомлення дає мені сильну мотивацію зробити правильний вибір, поки я ще тут.
Не зрозумійте мене неправильно. Я і надалі хочу знищити своїх ворогів. Але тепер я роблю це інакше: намагаюся зробити їх своїми друзями.
фінансово.
Щиро дякуємо!
