Цей пост може пересварити багатьох людей і навіть звільнити трохи місця у мене в Фейсбуці. Я вичерпав свій ліміт друзів, а наступні мої думки можуть цю ситуацію виправити. Але хто має вуха, щоб слухати, нехай відкриє очі і читає 🙂
Отже, ми з дружиною переглянули останній фільм Дзідзя «Дзідзьо-контрабас». Це комерційний продукт, розрахований на невибагливого глядача. А тому очікувати від нього чогось надто великого і повчального не потрібно. Він не з тих фільмів, що сподобаються всім. Але мені він сподобався. Я зовсім не пошкодував, що його подивився. Скажу чесно, я давно так не сміявся. Закручений сюжет, наш галицький колорит, смішні діалоги, які нам знайомі з життя — все під дещо пікантним веселим соусом. Це не якась компетентна рецензія, лише дуже поверхові особисті враження. Вже після фільму, в дорозі за кермом, я мав час трішки подумати. І дійшов висновку, що нам усім є чого повчитися у Дзідзя. Навряд чи це ставили собі за мету творці фільму, але чимало повчального я взяв і для себе. Ну хоча б узяти те, як Дзідзьо молився. Так, у смішному поданні, але… Серед багатьох із нас дуже поширеним є молитися конкретні молитви: «Отче Наш», «Богородице Діво». Не аж так багато людей моляться своїми словами. Чесно, інколи в житті бракує відчуття, що Бог є тут, поруч, усе чує і бачить. І навіть тоді, коли ми грішимо, не завжди є усвідомлення того, що ми ображаємо Господа. Хоч як дивно, але ці монологи Дзідзя з Богом викликають навіть симпатію. У безвихідних ситуаціях він мав тверде переконання, що його «раз, два, три» є виходом і Боже втручання має відбутися. Так, це по-дитячому. Але саме діти моляться найщиріше.
Мені сподобалося те, як серйозно головний герой фільму ставиться до обіцянки, яку дає Богові. (Згадаймо ту розписку.) Цей таймер і реакція Дзідзя на час, який вийшов, вказує на те, що він серйозно (наскільки дозволяв комедійний жанр фільму) ставився до своєї обіцянки. Між іншим, він більше переймався нею, ніж зобов’язанням перед тими, хто його переслідував. Ми ж більше переймаємося тим, що винні людям, а не Богові.
Хай там як, але фільм залишив приємні враження. Кожен тут знайде себе. Нічого крамольного для християн я не побачив. Це зайвий раз доводить, що трейлер фільму не дає повного уявлення про фільм. Саме по собі те, що ми побачили акторів у підрясниках у смішному амплуа, не робить цей фільм якимсь крамольним чи вульгарним. Ми не побачили акторів у священицьких ризах, нічого такого, що залишило б негативний посмак. Навіть «ходіння по лезу» я не побачив. Тому тим моїм друзям-священикам, які висловлюють свій відкритий протест проти фільму, хочу порадити подивитися, щоб не вийшло класичне «нє чітал, но асуждаю». Раджу подивитися не для того, аби щось у ньому шукати, а просто від душі посміятися. Там митники можуть висувати претензії, а не ми, священики. Подивитися на себе збоку ні для кого не буває зайвим 😉
П.С. Є ще щось. Як показав фільм, часом дзвінок до мами може нам врятувати життя. Тому не забудьте, прочитавши це, передзвонити до мами!
фінансово.
Щиро дякуємо!
