Кам’янець-Подільський Кафедральний собор Свв. Апп. Петра і Павла
Вірність Христа, вірність священика
Ми зібралися сьогодні, у Великий Четвер, щоб святкувати установлення таїнства Євхаристії та Священства. У році, присвяченому саме темі священства, Великий Четвер набуває особливого значення. 11-12 березня у Римі відбувся симпозіум під назвою: «Вірність Христа, вірність священика». В сьогоднішньому розважанні візьмемо під увагу деякі ідеї та пропозиції, які були розглянуті на симпозіумі, з надією, що вони допоможуть нам збагатити розуміння суті священства і зміцнити вірність нашому покликанню.
Внутрішня суть священика
Сучасне суспільство останнім часом зазнає дуже швидких і кардинальних змін. Все що відбувається у світі, тим чи іншим чином віддзеркалюється і відбивається на Церкві. Вона теж переживає різного виду коливання і кризи, і перед нею стоять багато викликів, які потрібно взяти на себе. З болем серця зауважуємо, що в останньому часі до глобальної кризи сім’ї додалася також і криза священства. Скандали, які виникли в Ірландії та в деяких країнах Південної Америки, не дозволяють нам бути байдужими і спокійними, що нас це не стосується. Звичайно, ми не можемо тільки безрадно розводити руками над тим, що сталося, нам потрібно мужньо дивитися вперед і взяти правильний напрямок, щоб змогти реалізувати місію, яку нам довірив Бог.
Саме в такому контексті під час симпозіуму особливим чином підкреслювалася нагальна потреба, щоб священики щоразу більше відкривали, поглиблювали і жили правдою свого таїнства. Не потрібно шукати надзвичайних стратегій, потрібно просто доцінити той дар, що ми отримали під час свячень і жити ним практично. В зв’язку з цим нам потрібно поставити такі питання: Яка внутрішня правда і зміст священства?
Як його розуміти, яка його місія, яким повинно бути обличчя священика в сучасному світі?
Відповісти на ці запитання і поглибити наше розуміння священства, нам допоможе лист до Євреїв, в якому автор показує самого Христа як священика: «Ти – священик повіки за чином Мелхиседека. Ось я іду вчинити Твою волю … Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди… Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині, який Він нам відкрив дорогою новою й живою, через завісу, що є його тілом, і маючи Великого Священика над Божим домом, приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою!» (Євр.7,17, 10,9-10, 19-22). Роздумуючи над цими словами, ми відкриваємо, що священство Ісуса реалізувалось в таких діях: солідарність, жертва і відкуплення. Через те, що наше священство тісно зв’язане з Ісусовим, воно також має прийняти форму солідарності, жертви і відкуплення. Давайте зараз спробуємо приглянутись ближче до цих трьох рис обличчя священика.
Першу можна окреслити так: Священик – це людина солідарності.
Тут ідеться про дуже гарну істину священства. Священицька єдність з Христом виражається в його місійності. Цю місію священик реалізує через глибоку солідарність з людською долею. В певному сенсі священик живе на роздоріжжі, де перехрещуюються шляхи людей різних за походженням, за характером, за освітою… Можна сказати, що в його особистості, в його серці знаходяться усі люди з їхніми радостями і болем, зі своїми очікуваннями і знеохоченнями, зі своїми здобутками і розчаруваннями, зі своїми досягненнями і упадками. Мабуть тому священик, в серці якого знаходить місце інша людина, особливим чином уподібнюється до Христа. Це дуже важлива риса священицької ідентичності. Одним словом священик відкритий, щоб служити іншим, і через його служіння сам Ісус сходить до людей і поділяє з ними їхню історію та їхнє життя. З цієї точки зору священик, який є замкненою у собі людиною, що цікавиться тільки своїми справами, сам собі заперечує. Дуже влучними тут є слова апостола Павла, який говорив про себе: «Бувши від усіх вільний, я став усім слугою, щоб ще більше їх придбати. Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати; для тих, що під законом, я став як під законом, – хоч сам я не під законом, – щоб тих, що під законом, придбати… Для слабких я став як слабкий, щоб слабких придбати. Для всіх я став усім, щоб спасти бодай деяких» (1Кор. 9,19-22).
Сучасна людина, в добу великої кількості засобів спілкування, переживає самітність. Вона шукає «присутності», когось, хто міг би пробудити свідомість її людської гідності. Ми повинні бути відкритими на потреби і проблеми сучасної людини, щоб прийти їй на допомогу. Через пастирську любов священиків людина може відкрити таємницю Божої присутності і прожити своє життя у вірі згідно божого задуму.
Друга риса священства органічно поєднана з першою: Священик – це людина жертви.
Це твердження здається простим та очевидним, але в дійсності воно потребує зі сторони священика, який несе на собі зранену людськість, рішучого «так» для божих задумів. В якому сенсі? Священицьке «так» божій волі – це щось більше ніж «так» кожної іншої людини, адже у ньому зосереджується «так» усіх, і тому воно набирає універсальних вимірів. Звичайно в історії християнства було багато святих, які жертвували своє життя заради грішників, наприклад: Катерина зі Сієни або Тереса з Лізьє; однак священицьке «так» завжди особливе через свою глибоку єдність з Ісусом.
Ісус вимовив своє «так» посеред людського гріха, який він взяв на себе. З цієї причини також і наша жертва не може реалізуватися інакше, як в єдності з жертвою Ісуса. Отож, священицька жертва дуже нелегка, і часто в контексті людської грішності приймає драматичний характер. Неодноразово ми досвідчуємо в щоденному служінні сильний спротив людей проти Бога і його волі. Їх нелегко переконати в тому, що Бог хоче для них добра, і ще важче прихилити серце людини до виконування Божої волі. І це наш тягар, наша жертва, яку ми несемо разом з Ісусом. Саме тут, в цій жертві ми реалізуємо вірність нашому покликанню і нашому священству.
Іноді участь у жертві Христа стає дуже реалістичною і приймає мученицький характер. Є священики, які з великою відвагою боролися проти зла, і потім були замордовані. Учень Христа це свідок. Християнське свідоцтво виходить назустріч труднощам і може навіть закінчитись мучеництвом. Здається саме мучеництво надає правдивості свідоцтву. Св. Павло говорив, що сильно бажає навіть і померти, щоб бути з Ісусом. Отож, це сильне бажання стає бажанням співучасті, що виходить навіть поза межу життя.
В будь-якому випадку, мучеництво повинно бути упривілейованим місцем де звершується священицьке життя. Кожен священик повинен прагнути цієї благодаті, щоб пережити такий досвід, адже саме він особливим чином поєднує його з Ісусом.
Залишається ще третя риса священства, яку можемо сформулювати так:
Священик – це людина яка через своє служіння бере участь в ділі спасіння.
Спасенна дія Христа не тільки торкається людської історії, але повністю вхо-дить в неї і, проникаючи усі виміри людського існування, залишається там присутня. Священик стає посередником у цій реалізації спасіння. Співучасть в ділі спасіння людини, приєднує його до Ісуса. Священик, приєднаний до жертви Ісуса Христа, разом з Ним має доступ до «трону благодаті». Іншими словами, він має доступ до скарбниці божого життя, і через нього об’являється людям спасіння. Священика можна порівняти до променів, що виходять від Ісуса Христа і освітлюють та зігрівають людей.
Особливим чином єдність спасенної дії Христа і служіння священика дуже виразно видно в Євхаристії. Не без причини Ісус установив в один момент таїнство Євхаристії і таїнство священства. В пресвятій Євхаристії присутня не лише благодать спасіння, а присутній сам Ісус Христос, який помирає на хресті задля нашого спасіння.
Священик має місію, щоб звершувати її in persona Christi, і таким чином передавати людям дар Божого життя. ІІ Ватиканський Собор в документі Presbyterorum Ordinis присвоює Євхаристії упривілейоване місце в священицькому служінні: «До неї скеровується і у ній звершується служіння священиків. Це служіння, яке починається проголошенням Євангелії, черпає свою силу і міць з жертви Христа і має на меті, щоб весь божий народ був принесений в жертву Богу» (Presbyterorum Ordinis № 2). Дійсно, звершення Євхаристії – це ключ до зрозуміння священицького покликання, це внутрішній логос його існування, що надає сенсу усьому священицькому служінню. Саме тому священик має палати великою любов’ю до Євхаристії!
Вірність Христа, вірність священика
Щоб підсумувати наші роздуми, слід виразно усвідомити, що суть священства реалізується через солідарність, жертву й участь в ділі спасіння. Ці три риси священицького обличчя визначають напрямок, в якому ми можемо реалізувати наше покликання, і особливим чином уподібнюють нас до Ісуса Христа. Цю подібність до Ісуса можна збагнути лише в світлі віри. Вона нам допомагає відкрити великий скарб, яким є дар священства. В кількох словах можна сказати, що священик – це таємничий знак присутності Христа в своїй Церкві. Глибоке і правдиве спілкування священика з Ісусом становить сутність його життя. Священика без Христа зрозуміти неможливо.
В своєму духовному житті священик має ототожнюватися з внутрішнім життям Ісуса, з його думками і пережиттями. Було б насправді чудово, коли б кожен з нас міг повторювати в своєму серці: «Місія Христа – це моя місія. Те, що лежить на серці Ісуса, для мене дуже важливе. Я глибоко переймаюся тим, що хоче від мене Ісус». Через таке ототожнення, або іншими словами глибоке з’єднання з Христом, зростає наша духовність. Наше служіння стає дедалі зрілішим, жертовнішим, безкорисливішим. Ми з великим бажанням і запалом можемо служити людям. Труднощі, які зустрічаються на нашому шляху ми переборюємо разом з Ісусом з більшою легкістю. Дуже рясні плоди приносить свідоме з’єднання з Ісусом і з його місією. Таке трактування власного покликання, робить нас творчими і відповідальними в тому, що ми щоденно робимо, в наших щоденних обов’язках. Це вже не якийсь тягар, який я змушений нести, але це те, що для мене дороге, на чому мені залежить, що я з великою готовністю і любовю хочу втілити в життя. Наше життя набирає гарних і теплих кольорів і стає радісним свідоцтвом та великою підтримкою для інших.
На закінчення послухаймо слова папи Бенедикта XVI, звернені до учасників богословського симпозіуму про священство:
«Дорогі священики! Чоловіки і жінки нашого часу не просять нас нічого іншого, як тільки, щоб ми були до кінця правдивими священиками. Віруючі миряни знайдуть в багатьох інших людях те, що їм потрібно для людського існування, але тільки в священику можуть знайти Слово Боже, що завжди має бути на його устах; Милосердя Бога Отця, що щедро і безкоштовно дається в таїнстві Сповіді, і Хліб нового життя – «правдива їжа для людей». Просімо Бога, через заступництво Пресвятої Діви Марії і святого Йоана Марії Віаней, щоб ми могли дякувати Йому щоденно за цей великий дар покликання, та щоб жили радісно і вірно нашому Священству».
фінансово.
Щиро дякуємо!
