Апостольський Престол оприлюднив сьогодні, 15 травня 2018 р., інструкцію «Cor Orans».
Вона містить норми застосування Апостольської конституції «Vultum Dei quarere» стосовно життя споглядальних монахинь, яких нині в усьому світі налічується 37 970. Документ за розпорядженням Папи Франциска видала Конгрегація з питань Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя.
Представляючи інструкцію «Cor Orans», секретар згаданої Конгрегації архієпископ Хосе Родріґес Карбальйо зазначив, що кожен монастир споглядальних сестер має юридичну автономію. Це закладає можливість розпоряджатися життям у монастирі в усіх його вимірах: покликання, формації, адміністрування, стосунків, літургії та економіки. Життя цих монастирів має бути взірцем для Божого люду.
Конгрегація, зазначив архієпископ Карбальйо, не раз із жалем констатує існування монастирів, уже не спроможних провадити гідне життя. Тому постала доконечність юридичного розв’язання, яке би вказувало, як можна втрутитися в таких ситуаціях.
Новий документ постановляє, що між заснуванням монастиря і встановленням у ньому клаузури (закритого типу життя) має проминути не менше 15 років. У разі порушення цього періоду повинен втручатися Апостольський Престол. Ідеться про те, щоб не затягувати складних ситуацій, які — як зауважив архієпископ Карбальйо — не мають жодних шансів на майбутнє. Аби міг постати новий монастир, треба, щоб у ньому було щонайменше вісім монахинь із довічними обітами, причому не надто похилого віку. Інструкція постановляє, що коли число монахинь із довічними обітами стає менше п’яти, така спільнота втрачає право обирати собі настоятельку. Тоді Головна настоятелька монастирів цього Інституту чи Товариства зобов’язана повідомити Апостольський Престол, щоб була утворена комісія ad hoc, передбачена у конституції «Vultum Dei quaerere». Архієпископ зауважив, що це ситуація, яка на сьогодні, на жаль, стосується багатьох монастирів.
Інструкція також містить детальні норми стосовно афіліації (тобто долучення до іншого монастиря), яка дозволяє, щоб монастирі, які зазнають труднощів, могли мати підтримку спільнот кращої ситуації. Це дозволить, з одного боку, оновити життєздатність конкретної спільноти, а з другого — підготувати відповідний ґрунт для переведення і прийняття сестер у разі закриття проблемного монастиря, аби вони могли продовжувати жити своїм монашим посвяченням.
Стосовно врегулювань щодо клаузури, чимало уповноважень на підставі цієї інструкції отримує Генеральна настоятелька цього конкретного інституту споглядального жіночого життя. Наприклад, вона може видати диспенсацію (дозвіл-звільнення) для сестер покинути затворницьке життя на термін до 15 днів, а на довший час — після консультацій зі своєю Радою.
Окрім того, інструкція запроваджує інституцію Федеральної настоятельки, яка має, наприклад, брати участь у канонічних візитаціях, супроводжуючи регулярного візитатора.
Документ присвячує чимало уваги постійній формації монахинь, а також засобам комунікації, радячи бути стриманими.