Каже дехто, що в сімейних проблемах винні дві сторони: дружина і теща.
А тепер буде ще одна, схоже. «Newsweek» на обкладинці одного з нещодавніх випусків написав «Уже краще розлучіться». І нижче: «Хоч вони вже давно не можуть одне на одного дивитися, та живуть у токсичних зв’язках. Кажуть, що це заради дітей. А ті виходять із таких сімей спотворені на все життя».
Оце знайшлися шлюбні порадники. Оце фахівці у сімейних справах і друзі малолітніх. І неважливо, що діти страждають переважно якраз від розлучень батьків. І неважливо, що подружжя — не автомати і здатні змінити мислення та поведінку. Таке вже тлумачення у новоявленої моральності: не здатен знайти спільну мову з найближчими? То знайди собі інших найближчих!
Диявол полюбляє підсовувати людям помилки парами. У підсумку людина вибирає гріх, який їй здається «кращим», замість того, щоб відкинути обидві пропозиції та зробити належний вибір. Але такої опції сатана у своїх пропозиціях, певна річ, не має. Саме так як у пропозиції «Ньюсвіка» немає опції «залишся в подружжі і виправ його». Немає навіть роздумів, що це взагалі можливе, так ніби подружжя, яке посварилося, далі вже може тільки битися, а зрештою повбивати одне одного. Ну і до цього ще те мудрування, що конфлікти між батьками то для дітей щось принципово гірше, ніж життя у роздертості між мамою і татом та їхніми новими «партнерами» (часто ще конфліктнішими).
Святий Павло казав: «Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів» (2Тим 4,3). Це саме такий випадок. Здорове вчення твердить «зміни себе», фальшиве — «зміни оточення». Друга пропозиція звучить приємніше, отож аби це послухати, заблукані люди йдуть по пораду до вчителів, ще більше загублених, ніж вони самі. А ті майстри нової моральності піднесуть на блюдечку розв’язання швидке й легке. «Зрештою, тебе ж це вже домучило. Не можна так мучитися, буть собою, не дозволь себе так принижувати». А потім кинуть «благородний» аргумент: «Краще розійтися, ніж так мучити себе, жінку, дітей! Зроби це заради їхнього блага». Ну і прошу: ти — герой! Покидаючи сім’ю, виконуєш акт любові до ближнього. Нормальний християнський героїзм, хіба ні.
Й отак воно все діється. Людське его фарширується виправданнями найпідлішої проби. Ось тільки — дивна справа! — ті, хто приймає ці науки, чомусь зовсім не стають щасливими. Наступні покоління, що виходять зі щоразу більше розбитих сімей, — щоразу менше мають сил до спротиву розчаруванням, знеохоченню та суму. І щоразу тяжче різним нещасливцям звалити провину на жінку — бо вже навіть не знають, на котру саме.
Переклад CREDO за: Францішек Кухарчак, Gość Niedzielny