Інтерв’ю з Юрієм Підлісним, д-ром філософії, головою Комісії у справах мирян УГКЦ, про моральну оцінку політичної ситуації в Україні та відповідальність Церкви за це
— Політична криза в Україні знову загострилася — і це стосується не лише політики, криза має насамперед обличчя моральне: політики вважають, що їм все дозволено, і вони ні за що не нестимуть відповідальності. Моральним суддею в суспільстві мала б бути Церква, а віруючі мали б прислуховуватися до її голосу. Окрім того, наші політики не оминають нагоди наголосити на своїй релігійності, воцерковленості. Чи може Церква на сьогодні нести відповідальність за той моральний стан країни, в якому вона опинилася на сьогодні, у т.ч. завдяки своїм віруючим?
— Наші політики є реальним відображенням народу, нас самих. Те, що відбувається у Верховній Раді, чи в Кабінеті міністрів, чи в особі Президента — усе це є реальним відображенням українського народу, можливо, з певними перебільшеннями чи применшеннями, але загалом ситуація така. І моральна криза, яка є — хабарництво, корупція, беззаконня — це все є і в нашому народі. У нашому народі звикли, що можна за хабар отримати те, що тобі не належить і не нести за це відповідальності.
Чи Церква повинна нести за це свою відповідальність? Частково так. Щодо тих, хто називає себе воцерковленими та отримує ордени та медалі, то, по-перше, нецерковна це справа роздавати такі нагороди. Окрім того, роздаються вони не за церковні заслуги, яких, як на мене, немає і не повинно бути. Ці люди просто діють з точки зору політичної доцільності.
— Під час виборів були випадки агітації тими чи іншими церковними діячами за певних кандидатів. Чи Церква має нести відповідальність за їх дії, просити пробачення за їх негативні вчинки?
— Церква не повинна втручатися в політику. Наша політика побудована за партійним принципом — принципом представлення певної частини суспільства. Церква ж не може представляти якусь частину суспільства, вона має «навчати усі народи, аж до краю землі». У цьому її універсальність. З іншого боку, справді, ті чи інші церковні структури, що агітували за одного з кандидатів, є відповідальними за свою агітацію, відповідальні як морально, так і політично. Можемо також поставити інше питання: а чи повинна видима церковна структура ангажуватися до такого? Якщо вона до такого ангажується, то є сумнів, що це є Церква.
Водночас подивимося на іншу сторону медалі: чи Церква узагалі має бути поза суспільними та політичними процесами? Ні, на це вона не має права і не може бути поза цими процесами, тому що вона несе відповідальність за ті цінності, які щоденно втілюються в нашому політикумі, у суспільстві. Що повинна робити Церква? Очевидно, виконувати своє пряме завдання — проповідувати Царство небесне та допомогти людям спастися. З іншого боку, візьмімо нашу теперішню політичну ситуацію: чинна влада реально порушує те, на що вона не має права зазіхати. Бог сотворив людину вільною, відповідальною за свою долю, за долю членів своєї сім’ї, своїх ближніх, відповідальною за долю своєї громади. Нинішня влада виступила проти саме цих цінностей та принципів. Церква повинна активно про це нагадувати, не говорити про те, які мають бути рішення, але про те, які цінності вони мають підтримувати.
Чинна влада цілковито зневажає думку людей про їхнє майбутнє, як, зрештою, і про минуле. І тут Церква не може стояти осторонь. Вона повинна чітко називати гріх гріхом та активно нагадувати, які цінності є милі Богові та повинні реалізовуватися в будь-якому суспільстві.
— У нашій Конституції сказано, що Україна є позаблоковою державою, що на її території не мають бути присутні військові бази іноземних держав, що українська мова є державною тощо. Цими днями Президент України та його коаліція заперечили багато з цих речей. Коли він присягав на вірність народу України, під його рукою лежало Пересопницьке Євангеліє. Як має Церква реагувати на те, що людина, яка присягає на Біблії, порушує свою присягу? Чи має за це бути якесь церковне покарання?
— Присягання на Євангелії у нас втратило свій сенс. Це уже відбувається своєрідна клоунада. Я не стверджую, що присяга не повинна відбуватися, але ті, хто присягає, поклавши руку на Євангеліє, дуже часто не усвідомлюють, що вони роблять.
Є ще один аспект: чинний Президент втратив шанс стати Президентом всієї України. Діями, які він зараз чинить, він перетворив себе на президента однієї політичної сили.
Щодо дій Церкви стосовно Вашого останнього запитання, то насамперед вона повинна роз’яснювати, що таке Євангеліє, і що людина повинна робити, коли вона складає присягу на Євангелії. І чи узагалі можна порушувати присягу, незважаючи на те, яким способом особа її склала. Порушення присяги свідчить про моральне становище цієї людини.
Як я вже говорив, якщо деякі видимі церковні інституції поводять себе так, як поводять, то виникає питання, чи є вони Церквою? І мені дуже жаль тих священиків, які, будучи дійсно християнами та добрими душпастирями, перебувають у такій конфесії, у такій Церкві.
фінансово.
Щиро дякуємо!
