…і шляхи, як її обійти, за порадами святих.
Перебуваючи у стосунках, ми інстинктивно прагнемо зробити нашого партнера щасливим. Але ця шляхетна схильність майже завжди змагається за першість з іншим інстинктом — самозбереженням. Очікуючи, що найближча людина утамує нашу спрагу бути коханими, прийнятими і почутими, ми ризикуємо просто поглинути її. Як нам уникнути найбільшої пастки подружнього життя і перебувати в повноті, у якій шлюб є ознакою чогось більшого?
«Парадокс кохання між чоловіком і жінкою полягає в тому, що дві безкінечності зустрічаються із двома обмеженостями; дві безкінечності, які потребують любові, зустрічають дві тендітності та обмежену можливість любити. Тільки бачачи перед собою джерело більшої любові вони не вичерпають і не загублять самих себе, а прямуючи разом до неї здобудуть повноту радості, знаком якої є кожен із них».
Ця цитата, взята із листа Райнера Марії Рільке (1875-1926 рр.) до його французького друга, дуже чітко описує одну з найбільших пасток у стосунках між закоханими.
Цілком природним є те, що в основі пари лежить бажання зробити одне одного щасливими; але не можна заперечити й того, що ця шляхетна схильність постійно змагається за першість з інстинктом самозбереження. Наприклад, нікого не здивує те, що під час обіду мала дитина думає насамперед, як поїсти самій, а не нагодувати свого брата. Маля сприйматиме його скоріше як конкурента, ледь не загрозу. Ту саму тенденцію можемо спостерігати в стосунках у парі. У кожного з нас бажання бути коханим, прийнятим і почутим є набагато сильнішим від бажання віддавати себе та приймати іншого.
Для жінок стремління бути коханою, вислуханою та прийнятою є майже нескінченним. Щодо чоловіків, то вони, зі свого боку, прагнуть поваги, захоплення та визнання своєї потрібності. Але ні жінка, ні чоловік не можуть повністю втамувати спрагу одне одного. Отож, якщо ми зачинимо ці дві жаги особистостей у невеликому приміщені й замкнемо за ними двері, то цілком імовірно, що вони просто поглинуть одна одну.
Жага повноти — це спрага за Богом
Ця думка звучить у декількох працях «Теології тіла» Йоана Павла ІІ, а також у «Deos caritas est» Бенедикта XVI. Вона прослідковується у працях П’єра Тейяра де Шардена — великого французького теолога ХХ століття. Сучасник Рільке, він у своєму короткому есе «Вічна жіночність» пише, що коли чоловік закохується в жінку, то невідома сила прокидається в ньому. Це свого роду сп’яніння, яке переповнює його. Так, ніби жінка є тою обіцяною повнотою радості для чоловіка.
Але одночас Тейяр де Шарден пояснює: жінка не в змозі повністю виправдати це очікування. Адже вона не є джерелом, яке насичує, а скоріше — тільки його знаком. Це означає, що краса жінки пробуджує в чоловікові жагу повноти, яка беззаперечно є спрагою за Богом. Якщо чоловік захоче втамувати цю спрагу лише у жінці, то ризикує бути дуже розчарованим. Очікуючи повноти щастя від жінки, згідно з де Шарденом, чоловік може стати навіть агресивним через своє подальше розчарування.
Для чоловіка та жінки важливо розуміти, що жіноча краса — це не джерело, а радше знак, який вказує на його існування. І якщо двоє підуть до джерела разом, щоб напитися з нього, якщо ці двоє наблизяться до Бога у єдності своїх відносин і будуть очікувати радості, яка походить перш за все від Нього,—– тоді вони знайдуть мир у своїх душах. Господь не грається з нами, а дуже серйозно ставиться до нас!
Те саме бачимо в бажанні жінки знайти безпечний та стабільний прихисток в особі чоловіка — «камінь», на який завжди можна спертися й відпочити. Знову ж таки, обом треба зрозуміти, що чоловік — це не «камінь», а скоріше знак, який вказує на існування цього каменю. Отож, щоб їхній союз був міцним, подружжю треба будувати його на камені, яким є Слово Ісуса Христа (Мт 7, 24-26).
Давайте згадаємо життя святого Августина. Він шукав щастя в уже створених речах. Але згодом великий Отець Церкви дійшов до розуміння, що справжнє щастя можна знайти не у творіннях, а лише у Творцеві. Жінка може повести чоловіка у правильному напрямку, але вона не є джерелом радості:
«Я запитав у землі, та вона мені заперечила: “Я — не Він”, і все, що було на ній, сказало те саме. Я запитав у моря і глибин, у різного роду плазунів та вони відповіли: “Ми – не Бог, шукай Його над нами”».
Це дуже хороша звістка! Адже стосунки у подружжі — це справжній подарунок, місце великого щастя. Але при цьому там завжди будуть якісь дрібниці, що завдаватимуть неминучих розчарувань. Тому не забуваймо, що ми перебуваємо на планеті Земля, яка є місцем для навчання. Ми ще не в Раю. Замість того, щоб допускати роздратування через дрібні недоліки, краще хай вони нагадують вам, що джерелом повного щастя не є ваш чоловік чи дружина, та й не повинні ним бути. Вони є тільки вказівкою на те, що це джерело існує.
Невидима дія видимого знаку Божого
Святі Таїнства — це видимі знаки невидимої присутності та дії Господа. Скибка хліба не може зробити нас щасливими, так само, як і знак хреста не може дати нам радість прощення. Але саме вони уособлюють присутність Бога, який живить нас через Євхаристію під виглядом хліба і прощає наші гріхи після Сповіді знаком хреста. Тому в цьому розумінні людина також є Божою Таємницею, яка робить свого невидимого Творця видимим. Отже, твоя жінка (чи чоловік) в усій своїй красі та недовершеності може бути для тебе нагадуванням про те, що справжнє джерело миру є і воно міститься в Господі. Папа Франциск застерігає:
«Жоден із членів подружжя не повинен очікувати ідеальності від іншого. Кожен повинен відкласти свої ілюзії та прийняти іншого таким, яким він або вона, власне і є, — незавершеним творінням, якому потрібно рости і постійно удосконалюватись».
Як багато людей покидають свої домівки з хибною надією на те, що в іншій людині вони знайдуть те щастя, яке не змогли їм дати їхні чоловіки чи дружини! Можливо, їм просто ніхто не пояснив, що людські створіння так не «працюють». Щастя є плодом великої любові, коли ти з довірою віддаєш себе, знаючи, що джерелом всякої радості є не інша людина, а Господь.
Місце, де можна постійно вчитися любити
Двоє експертів у питаннях подружнього життя, пастор Джон Елдрідж та його дружина Стейсі, дають хорошу пораду парам у своїй книжці «Любов і війна»: «Шановні чоловіки та жінки, нехай подружжя буде для вас не так місцем пошуку щастя, як місцем, де можна постійно вчитися любити». Згадаймо також слова Ісуса: «Коли хто приходить до Мене, й не зненавидить батька свого, й матір, і жінку, й діти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, — не може учнем Моїм бути» (Мт 14,26).
Хто ставить на перше місце пошуки Ісуса, той зможе з часом любити інших набагато сильніше — це вчення, яке продовжує підтверджуватися вже протягом понад дві тисячі років! Тому давайте ставати свідками цієї прекрасної та величної правди!
о. Пауль Габсбург, Алетея
Переклад: Марта Матвіїв, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
