Вчора, 19 листопада 2019р., у Хмельницькому обласному театрі ім.М.Старицького відбувся обласний форум, присвячений Всеукраїнському дню молитви за сиріт.
Ініціатором форуму виступила громадська організація «Об’єднання Хмельниччина без сиріт». Його учасниками стали представники влади, Церков і релігійних громад, громадських та благодійних організацій, бізнесмени. Мета цього заходу, за словами його організаторів, полягала в тому, щоб «створити спільну платформу для конкретної допомоги знедоленим дітям». Але не менш важливим було й інше завдання, яке ставили перед собою учасники форуму: просити про щасливу долю для дітей-сиріт у спільній молитві.
— Для мене, як священника, — сказав для CREDO учасник і один з організаторів форуму, відповідальний за душпастирство сімей в Кам’янець-Подільській дієцезії о.Олександр Кушта, — важливо, що такі заходи дають змогу чіткіше визначити напрямки взаємодії Церкви і держави. Адже проблеми є, і одна з них — проблема дітей-сиріт. І це проблема усього суспільства. Є діти, позбавлені батьківської опіки. До того ж, війна, яка точиться на Донбасі, збільшує їх кількість. І залишати їх на вулиці не можна. Мені б хотілось, щоб наслідком сьогоднішнього форуму стало поширення дитячих будинків сімейного типу. А також, щоби ставало більше людей, які б хотіли усиновити дітей-сиріт. Щоб наших дітей усиновляли не тільки іноземці. І щоб душпастирство родин насправді було «душпастирством родин», а не «душпастирством інтернатів».
Про актуальність проблеми сирітства у нашій країні свідчать озвучені під час форуму цифри. Так, зокрема, на сьогодні в Україні 1,5% усіх дітей — це сироти, близько 100 тис. дітей перебувають в інтернатах. Але тільки 6 тис. із них є сиротами у прямому значенні цього слова. Всі решта — мають біологічних батьків і перебувають в інтернатах за їхніми заявами. А оскільки мають батьків, то не можуть бути всиновлені. Й отак діти виявляються приреченими на інтернатівське життя до повноліття. І, як показує статистика, від 70% до 80% вихідців з інтернатів потрапляють у місця позбавлення волі.
— Сирітство, — сказав голова Хмельницького обласного Центру об’єднаної церкви християн віри євангельської Павло Сівець, — це вже не проблема, а катастрофа. Ми — релігійні спільноти, громадські організації — повинні заявити про це вголос. Сподіваємося, що сьогоднішня зустріч стане цим «голосом волаючого в пустелі».
Схожі думки висловив і капелан Православної Церкви України о.Даниїл Тарнавський: «Цю проблему потрібно донести до людей — до меценатів і до пересічних громадян. Щоб діти не залишалися сам-на-сам зі своїм сирітством, їм повинні допомогти ми, дорослі. Діти не можуть виховуватися в інтернатах. Кожна дитина має виховуватись у християнській — я підкреслюю: у християнській — родині».
Форум розпочав його ведучий — один із засновників Альянсу «Україна без сиріт», пастор церкви «Дім Отця Небесного» Роман Корнійко.
— Раніше, — сказав він для CREDO, — я ніколи не думав, що буду колись служити дітям як пастир. Я за фахом медик і був досить успішним медиком. Але коли моє сімейне життя було на межі краху, нам порадили прийти до церкви. Там ми почули проповідь про відповідальність подружжя. Бог, через церкву, врятував мою сім’ю. Навіть, точніше сказати — Бог на руїнах мої старої сім’ї збудував нову. За це я не міг не віддячити Богу. Але як? Господь відповів мені словами зі Святого Письма. У Посланні апостола Якова сказано: «Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу» (Як 1,27). А Господь Ісус сказав: «… усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, — ви Мені зробили»(Мт 25,40). І тоді я вирішив залишити свою роботу — гадаю, медицина від цього небагато втратила, — і допомагати дітям-сиротам. Допомагати суспільству повертатися обличчям до своїх дітей. Шукаючи способу, як саме допомагати, я усвідомив, що дітей потрібно приводити до Бога. Я говорив про це з багатьма священниками, також і зі світлої пам’яті кардиналом Любомиром Гузаром. Так створилась наша церковна громада. Але це не є церква тільки й виключно для дітей. Вона відкрита для всіх. І тепер ті, хто прийшли до неї ще дітьми, самі допомагають іншим: стареньким людям, сім’ям, що опинилися в складних життєвих ситуаціях.
Роман Корнійко розпочав форум оповіданням про удавану зустріч безпритульного хлопчика з членами ради при президенті, який говорить їм від імені усіх безпритульних: «Слова “безпритульні діти” ви пишете у ваших документах, але нас, живих, ви не бачите. Ви нічого не шкодуєте для ваших дітей, але ми від ваших дітей нічим не гірші. Якби сам президент попросив вас щось зробити для його дітей — хіба ви б не зробили? А ми нічим не гірші від його дітей. За його дітей є кому заступитися, але ви помиляєтесь, якщо думаєте, що немає кому заступитися за нас: в нас є Отець на небі. І від того, які ви рішення приймете, залежить, чи в майбутньому суспільство буде нами пишатися, чи захищатиметься від нас». Далі пан Роман запросив на сцену дівчинку на ім’я Олександра, яку вдочерили у 8-річному віці. Своє коротке свідчення вона закінчила словами подяки Богу за те, що має змогу жити і виховуватись у сім’ї.
— Бажання допомогти комусь, хто в скруті, — каже прийомна мати Олександри п.Аліна Стеценко, яка нині мешкає в Одесі, — в мене вперше виникло ще в дитинстві, коли я побачила безпритульного хлопчика. Я тоді сказала мамі: «Давай візьмемо його до нас». Обставини склалися так, що зробити це не вдалось. Потім я стала дорослою, народила двох своїх дітей. Коли вони вже стали дорослими, ми взяли Сашу. А через два роки усиновили ще двох — брата й сестру Іллю і Катерину.
Серед тих, хто брав участь у форумі, був Уповноважений Президента України з прав дітей Микола Кулеба. Він презентував урядову програму реформування системи інституціонального догляду і виховання дітей. Кінцева мета цієї програми полягає в тому, щоб до 2026 року відмовитися, за прикладом країн Європи, від інтернатів як таких. «Ця програма, — сказав п.Кулеба, — не є програмою проти інтернатів; це програма за сім’ю. Як показують дослідження, зроблені в кількох країнах Європи та у США, дитина, що виховувалася в інтернаті, виходить із нього травмованою. Тому, якщо ми цивілізоване суспільство — а ми вважаємо себе цивілізованим суспільством, — ми не можемо допустити ні щоб у нас діти залишалися без нагляду, ні щоб виховувались по інтернатах. Я зовсім не хочу сказати, що в інтернатах працюють погані люди. Навпаки — переважна більшість із них по-справжньому люблять дітей і заради них сумлінно працюють. Але дитині не потрібен працівник: їй потрібні тато й мама. Потрібно створювати дитячі будинки сімейного типу, а ще більш потрібно — допомагати кризовим сім’ям, щоб діти не ставали сиротами при живих батьках».
«Колись мені сказали, — продовжив п.Микола, — що досить молитися за дітей-сиріт, треба щось для них робити. Я відповідаю: треба молитися і робити. Нехай наша молитва стане фундаментом, основою для того, щоб не було сиріт».
Немовби у відповідь на ці слова на сцену вийшла група дітей із запаленими свічками. Діти звернулися до Бога з піснею-молитвою, яку підтримали усі присутні в залі.
До учасників форуму з закликом до молитви звернулись представники релігійних громад міста.
— На сторінках Старого Завіту, — сказав о.Олександр Кушта, — ми читаємо: «Ані вдови, ані сироти не будеш утісняти. Бо коли ти їх пригнічувати будеш, і вони голосінням заголосять до мене, то слухом почую зойк їх. І запалає гнів мій, і мечем висічу вас так, що жінки ваші стануть вдовами, а діти сиротами (Вих 22, 21-23). Пам’ятаймо ці слова. Сирітство щезне там, де щезне закам’яніле серце.
«Добре, що є люди, які переймаються важливими питаннями, зокрема проблемою сиріт», — про це говорили у своїх виступах депутати Верховної Ради від Хмельницької області Олена Копанчук та Юрій Заславський. Вони також коротко розповіли, які кроки для вирішення цієї проблеми робляться на найвищому, державному рівні.
З вітальним словом до учасників форуму звернулись виконавиця обов’язків голови Хмельницької ОДА п.Світлана Павлишина, заступниця голови Хмельницької обласної ради п.Тетяна Зеленко та заступниця міського голови Хмельницького з гуманітарних питань п.Галина Мельник. Галина Леонтіївна висловила думку про те, що для допомоги дітям із кризових родин потрібно «активізувати роль хресних батьків, оскільки часто вони духовно ближчі дітям, ніж батьки біологічні».
«В Україні до 1917 року, — продовжив її думку Роман Корнійко, — саме тому не було інтернатів і сиротинців, що хресні батьки, якщо з батьками дітей ставалась якась трагедія, брали їх у свою родину. Тому, вибираючи хресних для своїх дітей, батьки повинні обирати саме тих, хто здатний взяти на себе таку відповідальність».
Під час панельної дискусії, в якій брали участь журналісти, представники, влади, релігійних громад і бізнесових кіл, обговорювались питання: «Наскільки реально, щоб у Хмельницькій області не було сиріт?»; «Як це практично реалізувати?»; «Яку роль можуть відіграти в цій справі ЗМІ?» та «Якими цінностями повинен керуватись той, хто звертається по допомогу до потенційного мецената?»
Проект резолюції форуму зачитали голова громадської організації «Об’єднання Хмельниччина без сиріт» п.Тетяна Воронцова та її заступниця п.Олеся Хомова.
На завершення перед учасниками форуму виступили художні колективи, в яких беруть участь діти, що залишились без батьківської опіки.
По закінченні відбувся Круглий стіл, учасники якого обговорили проблеми, пов’язані з реформуванням системи інституціонального догляду і виховання дітей.
фінансово.
Щиро дякуємо!
