Про духовне значення пустині як місця зустрічі з Божим словом, «екологію серця», відкривання того, що суттєве, самотність і дорогу любові до найслабших говорив Святіший Отець під час сьогоднішньої загальної аудієнції у Ватикані.
У своїх катехезі Папа говорив про Великий Піст, який розпочинається в день Попільної Середи. Його слова на площі св.Петра вислухали 26 лютого 2020р. близько 12 тисяч присутніх.
Ось слова папських роздумів.
Любі браття і сестри, добридень!
Сьогодні, в Попільну Середу, ми розпочинаємо період Великого Посту — сорокаденний шлях до Великодня, який є центром літургійного року та віри. Це паломництво, що прямує слідами Ісуса, який на початку свого служіння на 40 днів віддалився в пустелю, щоби молитися й постувати, і бути спокушуваним. Я б вам хотів сьогодні сказати саме про духовне значення пустині: що духовно означає пустиня для нас усіх, також і для тих, хто мешкає по містах.
Уявімо, що ми в пустині. Першим враженням було би спостереження, що нас оточує велика тиша: без жодного шуму окрім вітру і власного дихання. Тому пустиня — це місце, щоб відірватися від довколишнього галасу. Це відсутність слів, щоби зробити місце для іншого Слова, Слова Бога, яке гладить наше серце, немов лагідний повів (пор. 1Цар 19,12).
Пустиня це місце Слова з великої літери. Насправді, в Біблії Бог любить із нами розмовляти в пустині. В пустині Він переказує Мойсею «десять слів» — десять заповідей. А коли люд від Нього відвертається, стаючи як невірна наречена, Бог каже: «Ось я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти (…) І вона мені відповість, як за днів своєї молодості» (Ос 2,16-17). У пустині ми слухаємо слово Боже, яке подібне до лагідного звуку. Перша Книга царів каже, що слово Боже — як «тихесенький, лагідний вітерець» (1Цар 19,12). У пустині ми віднаходимо близькість із Богом, захват Богом. Ісус любив віддалятися щодня на пустинні місця, щоб молитися (див. Лк 5,16). Він нас навчив, як шукати Отця, який промовляє до нас у мовчанні.
Нелегко зберегти мовчання в серці. Ми завжди стараємося зустрітися з іншими, розмовляти, зберігаючи в серці тишу.
Великий Піст — це відповідний період, щоби зробити місце для Слова Божого. Це час, щоб вимкнути телевізор і розгорнути Біблію. Це час відірватися від мобільного телефона і під’єднатися до Євангелія. Коли я був дитиною, телебачення не було, але був звичай, щоб у Великий Піст не слухати радіо, бо це період пустині. Це час, щоби покинути непотрібні слова, балаканину, плітки, чутки і сказати Господу: «Ти», щоб розмовляти з Господом. Це час, щоби зайнятися святою екологією серця, упорядкувати своє нутро. Ми живемо в середовищі, отруєному надмірним словесним насильством, численними образливими та шкідливими словами, підсиленими інтернет-мережею. Сьогодні лайка — це як сказати «день добрий». Нас заливають пустопорожні слова, реклама, брехливі повідомлення. Ми призвичаїлися чути все про всіх, і нам загрожує те, що ми впадемо у зісвіччення, яке призводить до інфаркту, і нема таких байпасів, щоби це вилікувати. Тільки мовчання. Нам тяжко відрізнити голос Господа, який до нас промовляє, голос сумління, голос добра. Ісус, закликаючи вийти в пустиню, запрошує нас слухати те, що важливе, що суттєве, що береться в розрахунок. Дияволу, який Його спокушав, Він відповів: «Не самим хлібом живе людина, але кожним словом, що походить з уст Божих» (Мт 4,4). Подібно як хліба, більше, ніж хліба, ми потребуємо Слова Божого, тому повинні розмовляти з Богом: повинні молитися. Оскільки тільки перед Богом виявляються схильності серця і дволикість душі. Ось пустиня, місце життя, а не смерті, бо є діалог у мовчанні з Господом повертає нам життя.
Спробуймо ще раз подумати про пустиню. Пустиня це місце того, що суттєве, як я вже сказав. Погляньмо на наше життя: як багато непотрібного нас оточує! Ми женемося за тисячами речей, які здаються нам необхідними, а насправді такими не є. Як же добре було би нам позбутися багатьох зайвих справ, щоби наново відкрити те, що важливе, щоб віднайти обличчя людей довкола нас! Також у цій царині Ісус дає нам приклад, постуючи. Піст — це вміння відмовитися від порожнього, щоби перейти до того, що істотне. Постуймо не тільки для того, щоби схуднути. Піст — це шукання того, що суттєве, це пошуки краси простішого життя.
Ну і нарешті, пустиня це місце самотності. Також і нині недалеко від нас не бракує пустинь, багато є самотніх людей. Це люди покинуті. Скільки ж то убогих і старих біля нас живуть у мовчанні, не зчиняючи галасу, відсунуті на узбіччя й відкинені! Говоріння про них не додасть рейтингів. Але пустиня провадить нас до них, до тих, хто у мовчанні просять про допомогу. Стільки мовчазних поглядів, які просять нас про допомогу! Дорога до великопісної пустині це дорога любові до найслабших.
Молитва, піст, учинки милосердя: ось шлях великопісної пустині.
Любі браття і сестри, голосом пророка Ісаї Бог дав обітницю: «Ось я творю щось новітнє (…) прокладу дорогу в пустині» (Іс 43,19). У пустині відкривається дорога, яка провадить нас від смерті до життя. Вийдімо з Ісусом у пустиню — а повернемося звідти, куштуючи Пасху, міць Божої любові, яка оновлює життя. Станеться з нами, так як із тими пустинями, які на весну розквітають, роблячи так, що бруньки і рослини раптово проростають «нізвідки». Відваги! Увійдімо в цю великопісну пустиню, йдімо за Ісусом у пустиню: разом із Ним розквітнуть наші пустині.
Дякую.
фінансово.
Щиро дякуємо!
