Роздуми над Божим Словом на Вербну неділю, рік А
Юда Іскаріотський, один із дванадцятьох, розпочинає опис Господньої муки. Він йде до первосвящеників, щоб видати їм Ісуса. Юда запитує: Що ви хочете мені дати, і я Його видам вам. Це найбільш трагічна відповідність: дати — видати. Отримати «щось», щоб видати «Когось». Йому мовчки відважують тридцять срібних шекелів — ціну за звичайного раба. Так започатковується наше спасіння: Ісус — виданий на смерть, як раб, щоби звільнити невільників смерті.
Юда запитує первосвящеників: що ви хочете МЕНІ дати, — учні ж запитують Ісуса: де хочеш, щоб ми ТОБІ приготували спожити Пасху. Все відбувається не за волею Юди чи первосвящеників, тільки за волею самого Ісуса, що Він хоче. Він прагне бути виданим. Тоді, коли Юда шукає, що він може отримати за віддання Ісуса, Господь сам віддає себе в руки апостолів. Друга Євхаристійна молитва звучить так: «Він, коли добровільно віддав себе на страждання, взяв хліб… і дав своїм учням, кажучи: беріть і їжте з цього ВСІ: це є Тіло Моє, котре за вас буде видане».
Юда думає тільки про себе, апостоли — про Вчителя, але Він сам думає про всіх. Він хоче, щоб Його отримали абсолютно всі: Пийте з неї всі, бо це Кров Моя Нового Завіту. Така була остання воля Ісуса… Він віддає себе в руки учнів, щоб виконати волю Отця: Отче Мій, якщо ця чаша не може обминути, щоб Я не пив її, нехай буде Твоя воля.
Ісус не шукає смерті, не прагне страждання. Прокляття смерті й людського горя прагне диявол. Він убивця від початку. Через заздрість диявола скуштували смерті Адам і Єва. Через заздрість Каїн завдав смерті своєму братові. Смерті шукав Юда, який спочатку видав Живого Бога на смерть, а потім скоїв самогубство. Він убив Бога і вбив людину — себе самого. Смерті бажають також вороги Ісуса: усі первосвященики і старші народу скликали раду проти Ісуса, щоб видати Його на смерть. Сам же Ісус, добровільно йдучи на смерть, хоче дарувати життя — віддати духа: Ісус же, знову голосно скрикнувши, віддав духа. Тільки Бог бажає життя, тому він проливає свою кров, тобто віддає своє життя.
Не випадково за ціну Крові Ісуса Христа, за тридцять срібних шекелів, первосвященики і старші купили Гончарське поле, щоб хоронити там чужинців. Тому те поле досі зветься Полем крові. Згадкою про поле розпочинається опис гріхопадіння й смерті наших прабатьків Адама та Єви: З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій (Бут 3,1). Так був переможений найхитріший звір — диявол, прадавній польовий змій. Ціна перемоги — це безцінна кров Ісуса, вартість Оціненого, — Того, кого оцінили сини Ізраїлю, і дали їх за Гончарське поле, як встановив мені Господь.
Новим Гончарем, який зліпив нас із земного пороху, став Розп’ятий Божий Син. Він оросив поле землі своєю кров’ю, щоб утворити нову відкуплену людину. Гончарське поле лежить на південь від Єрусалима за сміттєзвалищем вогняної Геєни, яке символізує пекло. Ісус сягнув через усе пекло, щоб на поле поховання чужинців принести свою кров, своє життя. Спаситель віддав Духа, щоб помістити Його в нову глиняну посудину, та щоб на полі смерті вже більше не ховати чужинців і приходнів, тільки підняти до слави воскресіння тих, кого водитиме Його Святий Дух: І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас (Рим. 8,11). Ми вже більше не чужинці й не приходні, поховані за Геєною: Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони — сини Божі (Рим 8,14).
фінансово.
Щиро дякуємо!
