Літургійні читання
східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 14 травня
Ви ніколи не замислювалися над тим, чому так буває: ходиш собі до церкви, ревно молишся, можливо, намагаєшся виконувати максимум із того, що заповів Господь, і… виявляється, — ти зовсім не знаєш Бога! Навіть більше: не хочеш Його знати таким, яким Він є насправді. Постійно пристосовуєш Його до своїх потреб.
Приблизно так було з євреями. Їхні духовні лідери були здебільшого справді побожні. Вони знали про Бога майже все. Але вони не знали Бога.
Ця розмова починається в єрусалимському храмі в останній день Свята Наметів, одного з найголовніших релігійних свят Ізраїля. У цей день храмове подвір’я потопає у світлі, згідно з традицією. І тут Ісус звертає увагу людей на те, що Він є справжнім світлом, яке треба засвітити сьогодні, що інше світло не здатне заповнити собою святиню. Це дуже серйозна заява, адже Він не каже, що має краще світло на просвіту подвір’я чи що тримає це світло в собі. Ні, справжнє світло — це Він.
Христос є не тільки тим, чим треба заповнити свої релігійні практики кожного дня. Він не є додатком до нашої набожності. Він є її адресатом, суттю, серцем. На менше Він не згоден.
Як часто ми у своїх молитвах і релігійних практиках надаємо Богові лише функцію наповнювача, плацебо. А що ж становить тоді вісь нашого молитовного, внутрішнього життя? Форма. Чому молимось? А як же ж без молитви! А до кого ми молимось? Та байдуже! Ось гарна молитва, і тут, і там, а ще треба помолитися до Юди Тадея й дев’ятницю до мого улюбленого святого. Чи ми бува не склали собі розклад з улюблених молитов, які практикуємо навіть без тіні думки про їхнього адресата?
Колись одна жінка страшенно бідкалася, що священик дав їй за покуту на сповіді помолитися вервицю, адже вона вже так досконало розписала план щоденних молитов, яких було безліч, що нічого довшого за ще один Отче наш там просто не могло поміститися!
Єрусалимський храм був осередком духовного життя євреїв. Він був скинією: там зберігався Ковчег завіту з таблицями заповідей, над яким спочивала Слава Господня, особливий знак присутності Бога. Та з плином часу для Ізраїля самі стіни святині стали набагато важливішими за те, що мало б у них міститися. А як виглядають стіни святині твого серця, твоєї скинії? Чи вона відкрита для Світла світу?
Невипадково Йоан зазначає, що розмова відбулася біля скарбниці. Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце (Лк 12,34). Обери сьогодні, що становить для тебе справжній скарб: форма, стіни храму чи Світло світу, яке має його наповнити собою.
Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.
Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або через систему LiqPay.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
