Бельгійське згромадження Братів Милосердя вирішило покинути 15 психіатричних лікарень, які їм належать, після рішення Конгрегації віровчення, яке забороняє цим установам вживати у назві слово «католицький» через згоду на евтаназію пацієнтів.
Рішення Святого Престолу викладено у листі від 30 березня. В ньому зазначається, що «психіатричні лікарні, якими керує провінціальний Уряд згромадження Братів Милосердя в Бельгії, більше не можуть вважатися католицькими установами».
Генеральний настоятель Братів Милосердя брат Рене Стокман, у зв’язку з цим заявив, що чернече згромадження «змушене покинути психіатричні установи в Бельгії». Він зазначив, що це болюче рішення, оскільки згромадження було першим у галузі психіатричної опіки в Бельгії. Рішення Ватикану припинило суперечку, яка тривала три роки, між Братами Милосердя та корпорацією, що керує їхніми лікарнями в Бельгії. У 2017 р. керівництво асоціації, більшість членів якої — миряни, вирішила дозволити евтаназію в своїх лікарнях у Бельгії, де законодавство щодо евтаназії одне з найліберальніших. Асоціацію очолює колишній прем’єр-міністр Бельгії та голова Європейської Ради в 2009-2014 рр. Герман ван Ромпей. У 2017 р. двоє з трьох ченців в раді асоціації підтримали рішення про евтаназію, але термін їхніх повноважень закінчився у вересні 2018 р. і не був поновлений.
Лист Конгрегації віровчення підписав її префект — кардинал Луїс Франсіско Ладарія Феррер і секретар — архієпископ Джакомо Моранді. Крім листування, яке тривало з 2017 р., Святий Престол також направив до Бельгії апостольського візитатора — єпископа-помічника Амстердама Яна Хендрікса. Але він не побачив жодних кроків назустріч, ані бажання «знайти реальне вирішення, яке дозволило б уникнути будь-якої форми відповідальності установи за евтаназію».
Конгрегація віровчення підкреслила, що «евтаназія залишається недопустимим актом, навіть у крайніх випадках», посилаючись при цьому на енцикліку «Evangelium Vitae» св. Йоана Павла ІІ та промови Папи Франциска від 30 січня 2020 р. до цього дикастерію. У цих документах стверджується, що католицьке вчення «підтверджує святу цінність людського життя», «значення опіки та супроводу хворих і людей з інвалідністю», а також «християнську цінність страждання, моральну недопустимість евтаназії» та «неможливість впровадження цієї практики в католицьких лікарнях, навіть у крайніх випадках, а також співпраці щодо цього з цивільними установами».