З 13 по 18 липня 2020 року під гаслом «Вибрані» відбулося XXIX Подільське паломництво з Хмельницького до Бердичева.
З огляду на карантинні обмеження в ньому змогли взяти участь лише брати-капуцини та особи, що розпізнають своє покликання до богопосвяченого життя.
Традиційно паломництво розпочалося Службою Божою у м.Хмельницькому в парафії Христа Царя Всесвіту. У проповіді кустош Кустодії України Братів Менших Капуцинів брат Блажей Суска зазначив: святкуючи 25 років повернення капуцинів в Україну, «під час цього паломництва особливим чином хочемо дякувати Богові та нашим добродіям за нашу присутність в Україні, усвідомлюючи Боже милосердя, Божу любов — і, з іншого боку, також усвідомлюючи нашу невірність, нашу гріховність, хочемо перепрошувати Бога за все, що є недосконале в Його очах».
Роздумуючи над словами Ісуса Христа «хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду», брат Блажей наголосив:
— Наше паломництво як ходьба — це не найважливіше. Бог не хоче наших жертв. Але передусім хоче, щоб ми були свідомі Його присутності в цьому паломництві, Його любові, Його милосердя. Доведеться нам, можливо постраждати: можливо — сонце, можливо — дощ, і ноги вже не міцні, не такі, як колись, 20 років тому… Але найважливіше, щоб ми були тими пророками, які, йдучи, могли би свідчити, що Бог є любов, що Бог є між нами, є в нас, і так були відкриті на ту допомогу, яку Бог дасть нам через людей. Бо вони, ці люди, приймаючи нас, — віруємо, теж будуть нагороджені Богом, отримають «нагороду паломника», пророка.
Урочисту Службу Божу в храмі св.Домініка в Любарі, яка стала завершенням четвертого дня Подільського паломництва, очолив єпископ-ординарій Києво-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький. Під час проповіді владика зауважив: місцева парафія знає, як зустрічати численні групи паломників; проте цього року це лише «представники» паломництва: «Люди, які сказали, що не можемо не піти. І не лише тому що обірветься традиція. Ті люди, які вийшли в це паломництво, взяли як свої власні тягарі, так і тягарі інших, пам’ятаючи слова апостола: “тягарі одне одного носіть”». Єпископ Віталій також зауважив: «У минулі роки, коли ми зустрічали паломників, вони співали, були такі радісні. А тепер [паломництво] перейшло більше в контемплятивний [споглядальний] рух. Не сумно, але дуже зосереджено ви входили сюди, перед храм. Мабуть, тому, що ви насправді розумієте, що несете молитви інших людей».
«Сьогодні можна було би сказати, що ми тут найвірніші, що нас запишуть у книгу, так як Йоана, Марію та інших. Мудрість не в тому, що ми сьогодні робимо такий гарний жест, а в тому, що не могли зробити інакше. Почуваємося сьогодні тими, як говориться, слугами непотрібними, які нічого не зробили більше, ніж мали зробити», — підкреслив владика, звертаючись до паломників.
П’ятого дня учасники здійснили найдовший (40км) за все паломнитво перехід із Любара до Іванополя, подолавши його за найкоротший, порівняно з попередніми роками час. Один з організаторів паломництва, брат Сергій Воронюк OFMCap, підсумовуючи день, сказав, що це є дивом не тільки через рекордний час, за який була подолана відстань, а й через те, що перехід «додав більше сил, ніж забрав».
Протягом шести днів прочани, чий шлях пролягав через Красилів, Старокостянтинів, Старий Остропіль, Любар, Іванопіль, здолали близько 160км. Серед учасників — двоє осіб, що пройшли всі двадцять дев’ять паломництв, зокрема — один із засновників Подільського паломнитва брат Казимир Гузік OFMCap.
фінансово.
Щиро дякуємо!
