Роздуми над Божим Словом на XXV Звичайну неділю, рік А
Наприкінці робочого дня, коли господар розраховувався з працівниками, ми чуємо болісне нарікання тих, кого найняли першими: Оці останні попрацювали одну годину, а ти прирівняв їх до нас, які винесли тягар дня і спеку. Перші покликані думали, що отримають більшу винагород, порівняно з працівниками останньої години… Але чи справді працівники цілого дня були покривджені? В духовному розумінні вони отримали більше і набагато краще порівняно з останніми. В якому сенсі?
Справа у тому, що праця для Господа — це не прокляття, а благословення, навіть під тягарем цілого дня та спеки. І навпаки, відсутність праці — велике зло, адже безробіття руйнує життя на всіх його рівнях: особистому, сімейному, народному та міжнародному. Ось чому праця, в певному сенсі, є «спасінням» для людини, адже завдяки ній, виконуючи Божу волю, ми здатні входити в єдність із Богом та людьми. Апостол Павло у сьогоднішньому Другому читанні визнає: життя в тілі — це для мене плід діл. Бути з Христом — це набагато краще, а залишатися в тілі — потрібніше для вас. Ті, кого «найняли вранці», були постійно з Христом, — і це найбільший привілей та найкраща нагорода.
У притчі Ісус зазначає, що господар дому виходить уже з самого ранку, щоби найняти робітників у свій виноградник. Тут показано розквіт історії людства. Бог-Творець уже на світанку буття довіряє людині працю як велике благо для неї. Від самого початку Адам і Єва були покликані співпрацювати з Богом, щоби сад, який насадив Господь Бог, поширився на всю землю. Праця — це прояв спільності і близькості з Богом, який хоче, щоб людина завжди брала участь у Божому житті, а Він — у житті та історії людини.
Впродовж історії спасіння завжди були праведники, які все життя трудилися для Бога і спасіння людей. За алегоричним поясненням Кирила Александрійського, ті, що були покликані зранку, — це Авель, Енох та Ной.
Авель, як перший праведний працівник, приніс жертву з первістків свого дрібного скоту, і то з найгладкіших. І споглянув Господь на Авеля і на його жертву (Бут 4,4). Зауважмо, що Господь спершу дивиться на людину, а потім — на її жертву. Праведна людина завжди приноситиме Богові найкращу жертву, однак сама жертва не завжди свідчить про праведність серця. І справді, ті, хто зносив тягар дня і спеку — тобто їхня жертва була достатньо велика, — вважали, що власник виноградника їх скривдив, коли лукавим оком дивилися на доброту господаря до останніх покликаних.
Подібно вчинив Каїн — старший брат Авеля. Він був первородний, і першим приніс Господеві жертву з плодів ріллі, але на Каїна і на його жертву (Господь) не споглянув. Розсердився Каїн вельми і похмурнів. І сказав Господь до Каїна: «Чого ти розсердився? Чому похмурнів? Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні — гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати» (Бут 4, 5-7). Господь не споглянув на Каїна та його жертву тому, що гріх заволодів Каїном і він не чинив добре, а тому і жертва його не була праведна.
Чинити добро праведним серцем, щоб бути у Божій присутності, — це найбільша нагорода і радість для людини. Праведна людина завжди радітиме, коли інші також братимуть участь у цьому блаженстві. Енох усе життя ходив із Богом. Він прожив 365 років. Символічно це означає, що кожного дня року і всі роки свого життя він перебував у спільності з Богом. Енох ходив з Богом, та не стало його, бо Бог узяв його (Бут 5,24). Скільки було днів його життя, стільки динаріїв він отримав? — Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерті; його не знайдено, бо Бог його переніс. Перед його перенесенням засвідчено було про нього, що він угодив Богові (Євр 11,5).
Так само праведний Ной вважав за найбільшу радість працювати у спільності з Богом для спасіння людей, і навіть для порятунку тварин: Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом (Бут 6,9). Примітно, що його жорстокий батько — Ламех, даючи ім’я Ноєві при народженні, сказав: «Цей порадує нас у нашій праці та й у трудах рук наших, що їх зазнаємо від ріллі, проклятої Богом» (Бут 5,29). Праведний Ной будував ковчег близько ста років, зносячи тягар не одного спекотного дня. Вірою Ной, повчений об’явленням небесним про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоби спасти дім свій; нею він осудив світ і став спадкоємцем праведності, яка з віри (Євр 11,7). Цікаво, що за весь той час не занотовано жодного його слова. Після потопу саме про Ноя сказано вперше, що він працював у винограднику, який є символом Небесного Царства у притчі Ісуса Христа: Ной почав порати землю і насадив виноградник (Бут 9,20).
Святий Йоан Золотоустий коментує: «У Небесному Царстві немає жодної людини, яка викликала би такі суперечки чи скарги, та й бути не може, тому що там нема місця ані для заздрості, ані для недоброзичливості. Якщо святі в теперішньому житті кладуть життя своє за грішників, то, побачивши їх там — у вічності, як ті насолоджуються приготованими благами, вони тим більше возрадуються та вважатимуть це власним блаженством»