Покликання: вільний вибір чи послух?

Питання: Покликання — це вільний вибір чи послух Богові? Чи означає відмова слідувати Божому призначенню непослух Його волі?

Відповідає Vatican News:

Покликання — це ніщо інше, як Божий задум щодо людини. І цей задум не чужий внутрішній прихильності та схильностям людини. Саме через них ми розпізнаємо, до чого нас кличе Господь. До чого ж Він нас кличе?

Насамперед, Господь дарував усім людям тіло, наділивши їх певною статтю, тому найперше призначення, покликання та схильність людини — це шлюб. Це покликання мають усі люди як такі; це вроджене покликання кожного з нас. І це покликання нікуди не зникає, але й не виключає інші покликання — вони розпізнаються через внутрішню прихильність, через бажання, через здібності кожної людини і таким чином можуть виявитися покликання до священства або до богопосвяченого життя. Ці покликання не анулюють початкового покликання людини, а реалізують його іншим, більш всеохопливим чином. У шлюбі людина заповнює свою самотність подругом, а у разі покликання до богопосвяченого життя цю повноту отримують безпосередньо від Господа. Покликання до дітонародження, закладене в кожній людині, теж нікуди не зникає, але здійснюється інакше. Ченці-священники співпрацюють із Богом, народжуючи братів і сестер у Христі за допомогою благодаті.

Кличучи до шлюбу або до богопосвяченого життя, Бог нікого не примушує. Людина з різних причин може обрати безшлюбність, служачи Богу по-іншому, згідно зі своїми здібностями, не обов’язково складаючи обітниці. Згадаймо слова Ісуса до багатого юнака: «”Якщо хочеш бути досконалим, — сказав Ісус до нього, —  піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною”. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно» (Мт 19, 21-22). Як бачимо, Господь додав: «Якщо хочеш». Відповідь — це завжди акт любові, а любов без свободи — неможлива. Далі ж, якщо людина відповідає «так», окрім любові та свободи вона бере на себе відповідальність. Відповідь веде до відповідальності, і ця відповідальність передбачає вірність.

Бог знає про наш вибір задовго до того, як ми його зробимо, Він знає його відвічно. Але це не відміняє того, що ми робимо цей вибір у повній свободі. Відвічно Бог надав кожному з нас усе необхідне для нашого щастя і для здійснення вписаного в нас задуму. Тому, якщо ми відмовляємося від нього, ми відчуваємо, що нам чогось не вистачає. Одна з характеристик справжнього покликання — це радість. Ніхто не став би вступати в шлюб, якби думка про спільне майбутнє з іншою людиною не приносила задоволення. Нікого не можна направити на шлях богопосвяченого життя, якщо він не відчуває до нього потягу, якщо не відчуває радості від цієї думки. Це не означає, що одного разу відповівши «так» людина відчуватиме цю радість завжди. При здійсненні будь-якого задуму можуть виникнути труднощі, навіть величезні.

Ось чому після розпізнання та відповіді необхідно зрощувати й захищати своє покликання. «Тому, брати, тим більше старайтесь утвердити ваше покликання і вибрання; бо те робивши, ніколи не спотикнетеся», — умовляє святий апостол Петро (2Пт 1,10). І в шлюбі, і в богопосвяченому житті можуть бути кризи, які ще не означають, що людина зробила неправильний вибір. Моменти кризи можна подолати, якщо ми збільшуємо в багато разів свої зусилля по виконанню взятих обов’язків, а не вдаємося відразу до радикальних дій і не втікаємо від проблем. Безумовно, вибір свого шляху можна зробити без потрібного розпізнавання і у стані недостатньої особистісної зрілості. Ось чому, окрім сказаного, Мати-Церква, яка має владу зв’язувати і звільняти від уз, встановлює межі й окреслює кордони, зокрема, за допомогою Кодексу канонічного права, щоби допомогти своїм дітям найкращим чином виконувати спасенну волю Бога.