Що робити, коли хочеш присвятити себе Богу, але не можеш через певні обставини?

Що робити, якщо відчуваєш у собі потребу віддати своє життя Господу, але силою обставин фізично цього не можеш зробити?

Ця стаття більше стосується самотніх чоловіків та жінок, які вже не зможуть вступити до монастиря. Серед причин такої неможливості можна назвати догляд за немічними батьками, виховання своїх малолітніх дітей, важлива соціальна відповідальність, слабке здоров’я… Адже часто таких людей у світі вважають нещасливими, у Церкві є думка про «страх зробити вибір» або «невдале покликання». Чи варто перейматися тим, що ви так і не зможете зробити якийсь формалізований вибір у своєму житті?

1.Одне з перших правил для впевненості — це ваше щоденне особисте спілкування з Богом. Якщо ви починаєте день із молитвою та запитанням: «Що я можу сьогодні зробити на Твою славу, Господи?», то будьте певні, що ваше життя має зміст і ви вже виконуєте своє покликання. Це можуть бути зовсім незначні справи для слави Бога: пожертвуваний головний біль, молитва Розарію, утримання від зайвих слів, зроблений комусь подарунок… Необов’язково знесилювати себе працею чи роздавати майно, що може бути не від щирого серця, а лише з почуття необхідності. Дякуйте Господу протягом дня за хвилини радості, відпочинок, гарний краєвид, добре слово від людей… І ви вже досягли особистого спілкування з Богом.

2.Другим важливим моментом для внутрішнього спокою є ваше місце зустрічі з Богом. Якщо нема затишку стін монастиря, то вам потрібно самостійно створити місце для зустрічі з Богом. Це можна зробити за допомогою роздумів над Святим Письмом, життям Ісуса Христа, християнською літературою. Щоденно виділяйте не менше ніж 15-20 хвилин для роздумів над Божими речами. Ця звичка збережеться і ви зможете поринати в роздуми у громадському транспорті, під час виконання роботи, у шумній компанії друзів. Під час спокуси, труднощів, конфлікту в вас збережеться ця здатність звертатися до вашої «внутрішньої кляузури», де ви знайдете підтримку і пораду від самого Бога. Про цю здатність ніхто не буде знати. Це буде частина вашого прихованого внутрішнього життя з Богом. А доповнити таке єднання можна на Святій Месі, на адорації.

3.Третій важливий крок для надання своєму життю сенсу — бачити у щоденних справах волю самого Бога. Не думайте, ніби ваше щоденне життя багато чим відрізняється від монашого. Адже в монастирі так само є покликані, що готують їжу, доглядають за хворими, виховують дітей, перуть одяг, читають лекції, миють підлогу, працюють на городі… В монастирях живуть такі ж люди, як ви, які хворіють, втомлюються, конфліктують, ображаються, моляться і беруть участь у Святих Месах. Єдина видима відмінність у тому, що вони мають написані правила життя і чіткий графік. (Про суть богопосвяченості ми тут не говоримо, лише як це виглядає ззовні.) А що вам заважає скласти свій графік життя і розписати певні правила? Наприклад, коли ви молитесь, їдете на Святу Месу, працюєте, прибираєте вдома, ходите в гості. Церква нам пропонує також Літургійний рік, за допомогою якого ви зможете організувати своє духовне життя.

Щоби сформувати покликання там, де ви є у житті, потрібна лише ваша самоорганізація — і дія Святого Духа, на яку ви будете відкриті завдяки щоденному спілкуванню з Богом, дотриманню заповідей та виконанню своїх щоденних обов’язків. Звісно, у світі важче загубитися серед різноманітних доль та переконань інших людей. Але і в монастирі кожен Богом покликаний вірить у Нього по-своєму, молиться по-своєму, переживає кризи віри і часто знеохочується. В будь-якому покликанні є боротьба за життя близько з Богом, боротьба за живу віру.

Кожен покликаний (до якого завгодно способу життя), стикаючись із труднощами, підсвідомо планує план втечі до «чогось кращого». У кожного завжди може з’явитися розчарування і знеохочення. Це як подорож, яку ми планували, та не передбачили всіх складностей шляху. І, втомлені та виснажені, можемо нарікати і згадувати тепле м’яке ліжко, комфорт осілого життя вдома… Але варто трохи перепочити, відновити сили, — й ми знову готові рушати далі. Знову готові брати відповідальність за свій вибір. Тому на шляху в будь-якому покликанні варто давати собі трохи часу на духовну віднову, а іноді — просто на людський відпочинок.