У Йоана Хрестителя було похмуре послання до фарисеїв та садукеїв, які прийшли до нього охреститися: «Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати: маємо за батька Авраама».
Чому Хреститель такий суворий до них? Хіба мало того, що вони прийшли прийняти хрещення разом з іншими?
Справді, вони приходять прийняти хрещення, але ставляться до нього як до плаща, щоб прикрити свої гріхи. У них немає наміру дивитися в очі своїй внутрішній біді і щиро каятися. З їхнього погляду зовнішній ритуал хрещення — це спосіб відвернутися від внутрішнього занепаду у їхніх серцях.
Тому нам, католикам, необхідно бути обережними, щоб не ставитися до Таїнств як до способу уникнути глибокого навернення серця, якого вимагає від нас Господь. Ми можемо відвідувати багато Мес, багато молитися і приймати Таїнство покаяння, тримаючись за свої гріхи і гріховні схильності. Ми можемо використовувати ці обряди, щоб почуватися добре, не дозволяючи Богові фактично змінити наші серця зсередини.
Період Адвенту закликає нас мужньо дивитися в очі нашим нерозкаяним гріхам із багатьох причин. Ось три з них.
1.Нерозкаяні гріхи позбавляють нас прагнення Бога і Божих речей.
Фарисеї й садукеї не можуть розпізнати і прийняти Спасителя, бо вони неохоче дивляться у вічі своїм гріхам і каються в них. Зрештою вони відкидають Ісуса через свою впертість: «І ввесь народ, що його слухав, навіть і митарі, визнали справедливість Божу й хрестилися хрещенням Йоана. А фарисеї та законники відкинули Божий про них намір і не христились від нього» (Лк 7,29-30).
Бог завжди любить нас, навіть у нашій гріховності. Однак наша нездатність або відмова покаятися у гріхах створює бар’єр між Богом і нами. Це заважає нам повною мірою відчути любов, яку нам пропонує Бог. Нам також стає важко бажати речей, які Він пропонує, і отримувати їх.
Через брак покаяння наше очікування народження Спасителя стає марним. Ми стверджуємо, що чекаємо на Спасителя, але наше очікування — це лише слова. Як ми можемо очікувати на Того, кого не знаємо, не любимо і не прагнемо так, як повинні?
2.Нерозкаяні гріхи роблять нас егоїстичними та самозакоханими.
Юдейські лідери так переймалися власною ритуальною чистотою, що нехтували іншими, яких вважали нижчими за себе. Вони вважали, що мають духовну перевагу над іншими і за будь-якої нагоди намагалися це підкреслити. Це пояснює великий контраст між ними та простими людьми, які приходили до хрещення зі щиро розкаяними серцями.
Коли ми піддаємося егоїзму й самозакоханості, ми не можемо довіряти Ісусу та Його спасительній благодаті в нашому житті. Ми будемо більше довіряти нашим здібностям, досвіду, минулим успіхам чи навіть нашій добрій репутації, бо просто не можемо покладатися на Бога так, як повинні.
3.Нерозкаяні гріхи роблять наше мислення і наші бажання мирськими.
Ісус колись дорікнув фарисеям за їхнє марнославство та мирські мотиви, кажучи: «Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учителю!» (Мт 23,5-7).
Чим більше ми тримаємося за свої гріхи без глибокого покаяння, тим більше ми сприйнятливі до духа світу і менш слухняні Духу Божому. Хреститель навчає, що Ісус дає Духа, який запалює й очищує нас для святості та вірності Йому: «Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем». Нерозкаяний гріх так прив’язує нас до світу, що ми чинимо опір імпульсам Духа в нашому житті.
Святий Йоан Хреститель показує нам, чому період Адвенту особливо підходить для справжнього покаяння: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Боже». Це час любові й потужних благодатей для нашого справжнього покаяння у підготовці до пришестя нашого Спасителя.
Це також час божественного світла, коли Господь вливає його у наші серця, щоб ми могли справді побачити себе такими, якими нас бачить Бог. Тільки Бог може показати нам наявність та руйнівні наслідки наших гріховних виборів і те, як ми повинні з ними боротися: «Вивідай мене, о Боже, і спізнай моє серце, випробуй мене й спізнай мої задуми! І подивись, чи є в мені якась лиха дорога, і веди мене дорогою давньою.» (Пс 139,23-24).
Нам недостатньо просто досліджувати своє сумління, щоб зрозуміти свої гріхи. Ми повинні палко благати Бога про божественне одкровення і благодать, щоб усвідомити масштаб наших гріхів, наші численні гріховні схильності і силу Його невгасимої любові до нас.
Святий Ігнатій Лойола вчить нас наполегливо благати про три конкретні благодаті у нашої Матері Марії, нашого Господа Ісуса Христа та нашого Люблячого Отця:
- Благаймо про глибоке пізнання наших гріхів і почуття огиди до них.
- Благаймо про розуміння безладності наших дій, щоб, сповнені жаху перед ними, ми могли виправити своє життя і привести його до ладу.
- Благаймо про пізнання світу, щоб, сповнені жаху, ми могли відкинути все мирське та марнославне.
Щиро та з упевненістю молимося про ці благодаті, щоб покаяння за наші гріхи було глибоким та щирим. Тоді наше очікування Ісуса цього Різдва не буде марним.
Слава Ісусу! Хвала Марії!
Переклад CREDO за: о.Ннамді Монеме OMV, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
