Роздуми над Божим Словом на п’ятницю ХХVІ Звичайного тижня, рік І
Господу, Богу нашому, належить справедливість, а нам сором на обличчях наших, як воно й є нині, — юдеям, мешканцям Єрусалиму, царям нашим, князям нашим, священникам нашим, пророкам нашим та батькам нашим, бо ми згрішили перед Господом; ми були неслухняні супроти Нього, не слухалися голосу Господа, Бога нашого, щоб ходити за заповідями, що Господь дав нам. З того часу, коли Господь вивів з Єгипетського краю батьків наших, аж понині, були ми неслухняні супроти Господа, Бога нашого, й відвертались, не слухалися Його голосу. Тому й упали на нас нещастя та прокляття, що їх Господь заповів через Мойсея, слугу свого, того дня, коли вивів був батьків наших з Єгипетського краю, щоб дати нам землю, що тече молоком та медом, як воно й є нині. Ми не послухалися голосу Господа, Бога нашого, згідно з усіма словами пророків, яких Він послав до нас. Кожний з нас пішов за забаганками свого лихого серця, щоб служити іншим богам та чинити зло перед очима Господа, Бога нашого.
Вар 1, 15–22
Сьогоднішній уривок є частиною листа, який пророк Варух, перебуваючи разом із багатьма іншими євреями у вавилонському вигнанні, пише до ізраїльтян, що залишилися в Єрусалимі. Від імені вигнанців Варух передає до Єрусалима кошти, зібрані для складання жертв Богу, за Законом Мойсея, і просить єрусалимську громаду молитися за них. Але головним у цьому листі є публічне визнання Вибраним народом своєї провини та вираження надії на Божу милість (див. Вар 3, 1-8). Слова пророка сповнені болю і жалю з приводу минулих трагічних подій. Але, на жаль, тільки зруйнування Єрусалима, знищення храму і вигнання на чужину змусило ізраїльтян усвідомити й визнати свій непослух Богові та наслідки своєї непокори.
Зрештою, за дві з половиною тисячі років нічого не змінилося. У своїй гордині сучасна людина мало чим відрізняється від давніх ізраїльтян. Пиха підштовхує нас уперто йти хибним шляхом, виправдовуючи або ігноруючи свій гріх. І нам також потрібно зіткнутися з якоюсь трагедією, щоб нарешті побачити, що «були ми неслухняні супроти Господа» (Вар 1, 19). Отже, Бог допускає певні важкі події в нашому житті зовсім не тому, що бажає нашого страждання, а винятково для того, щоб допомогти нам усвідомити наш гріх, прийти до покаяння та отримати Його милосердя. Звісно, зустріч віч-на-віч зі своїм гріхом досить болюча і неприємна. Ми можемо відчувати глибокий сором і жаль за скоєне. Але саме цей момент є початком відновлення, як це сталося з ізраїльтянами. Вони ступили на шлях покути, і зрештою Бог повернув вигнанців додому.
Ми можемо повертатися до повноти життя щоразу, коли приходимо на сповідь. У святому таїнстві ми отримуємо не лише пробачення, а й благодать «слухатися голосу Господа» (пор. Вар 1, 21).
«Господи, відкрий мої очі на мої власні гріхи, щоб я покаявся та оновився».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
