Роздуми над Божим Словом на Урочистість річниці освячення власного храму
Перше читання з Книги Царів описує подію освячення новозбудованого Єрусалимського храму. Найголовнішою частиною святкування було перенесення Ковчегу Завіту з Давидгороду до Святині. Ковчег Завіту був символом присутності Бога серед свого народу. Всемогутній Бог завжди та всюди крокував зі своїми вибраними — від виходу з Єгипетської землі аж до цього урочистого моменту. Тому тепер сам Господь, входячи до своєї оселі, освячував її своєю присутністю.
Побудова найпрекраснішого храму тих часів тривала довго. Спочатку цар Давид зібрав усі необхідні матеріали для будування святині, але Господь не дозволив йому спорудити храм, тому що Давид провадив багато воєн та мав «руки в крові». Храм збудував Його син Соломон. Його ім’я означає «людина Миру».
Став Соломон перед Господнім жертовником. Найважливіше місце в храмі — це його жертовник. На ньому складаються всі жертвоприношення, щоб вірні могли прийняти Боже милосердя з Його вівтаря. Жертовник у храмі символізує Ісуса Христа, тобто Месію-помазаника. Саме тому на початку при освяченні храму кожний вівтар помазують миром. Ісус Христос є одночасно і вівтарем, і жертвою, тому вівтарі належить оточувати найбільшою пошаною. Перед Господнім вівтарем вклоняються священник та вірні. Священник цілує вівтар на початок і завершення Божої Служби. Щоби вшанувати вівтар і жертву, їх тричі окаджують під час літургії.
Отож, став Соломон перед Господнім жертовником… Далі сказано: перед УСІЄЮ громадою Ізраїлю, ЗНЯВ руки до неба. Вівтар є місцем зібрання всього народу. Сам Господь громадить і об’єднує свій народ. Вірні стають одним цілим із Богом та один для одного, складаючи та приймаючи з одного вівтаря.
Символом єдності та згуртованості є також піднесені до неба руки. Руки Соломона наче охоплюють весь народ, збираючи всі людські потреби та молитви, щоби скерувати їх до неба. Подібний символ використав також Ісус Христос, коли споглядав Єрусалим та його храм з Оливної гори: Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, — але ви не бажали! (Мт 23, 37).
Жест оранти — це найчастіший жест священика під час Божої служби. Він також нагадує, як Господь розпростер свої руки на хресті. Його рамена були пробиті й позбавлені руху в цьому жертовному жесті. Шість годин тривала жертва Божого Сина на хресті. Тепер та сама жертва здійснюється в кожній Святій Месі.
Звісно, жодний, навіть найпрекрасніший храм, не може помістити Всемогутнього Бога. Тому Соломон продовжує: Чи ж Богові бо справді жити на землі? Та ж небо і небо небес не можуть тебе вмістити! А що вже цей храм, що я збудував тобі! Проте Господь сам сказав, що ім’я Його буде там, тобто в Його храмі! Господь вислуховує молитву, яку слуга Його промовляє на цьому місці: Вислухай благання слуги твого і народу твого, Ізраїлю, коли вони молитимуться на цьому місці.
Очі твої [Господи] споглядають уночі й удень на храм цей. Нехай мої очі повсякчас бачать Тебе у Твоєму храмі.