Суддя у власній справі

Роздуми над Божим Словом на урочистість Христа Царя Всесвіту, рік Б

Останнім царем Ізрáїлю був Ірод Великий. Він не походив із Вибраного народу, але був родом з Ідумеї, що розташована на південь від Святої Землі. У заповіті Ірод передав царство своєму синові Архелаю, який подався до Риму, щоб затвердити заповіт. Проте римський імператор Август не визнав за ним титул царя, надавши йому інше звання — «етнарха», правителя народу, в Самарії, Юдеї та Ідумеї.

Правління Археля супроводжувалося численними бунтами та скаргами народу. Натяк на ці обставини знаходимо в Євангелії від Луки: Та громадяни ненавиділи його і послали посланців слідом за ним, кажучи: “Не хочемо, щоби цей панував над нами!” […] А тих моїх ворогів, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте їх переді мною!” (Лк 19, 14.27) За жорстоке поводження з підданими імператор Риму засудив Архелая. Після детронізації, яка сталася шостого року після народження Ісуса Христа, Архелая вислали у вигнання. Відтоді Юдея стала римською провінцією, якою від імені імператора керували намісники.

Того часу [п’ятий намісник Риму, Понтій] Пилат запитав Ісуса: «Чи Ти Цар юдеїв?» Узурпація царської влади вважалася тоді важким політичним злочином і підлягала суду безпосередньо префекта Риму. Якщо провину було доведено, то злочинця карали смертю. Провину можна було довести за допомогою свідчень принаймні двох свідків, або на підставі зізнання самого обвинувачуваного. Тому Пилат безпосередньо запитує Ісуса: «Чи Ти Цар юдеїв?»

Пілат зовсім не судив Ісуса. Він не розслідував Його справи, не з’ясовував правдивості чи фальшивості свідчень свідків. Він прямо запитав Ісуса: «Чи Ти Цар юдеїв?» Ось чому Ісус відповів: «Чи ти це від себе говориш, чи інші тобі сказали про Мене?» На що Пилат зазначив: Хіба я юдей? У юдеїв, щоб засудити когось на смерть, потрібне було свідчення двох або трьох свідків. Але римський намісник мав абсолютну владу, яку здійснював від імені імператора. Ця влада передбачала винесення смертного вироку навіть без розглядання справи в суді. Як намісник імператора, Пилат не мусив слухати жодних свідчень.

Пилат не судить Ісуса, але схиляє його до визнання: Тоді Пилат Його запитав: «То Ти Цар?» Ісус відповів: «Ти сам кажеш, що Я Цар». За біблійним законом, ніхто не міг бути покараний смертю на підставі власного засвідчення; натомість римське право передбачало таку можливість. Ісус знав, що за таке свідчення Він буде покараний смертю, але не завагався його промовити. Апостол Павло згадав про це в Першому листі до Тимотея: Благаю тебе перед Богом, який усе оживлює, і перед Христом Ісусом, який при Понтійському Пилаті склав добре визнання (6, 13).

Ісус перед Пилатом проголосив суть свого царювання та мету всього свого життя: Я для того народився і для того прийшов у світ, щоби дати свідчення істині. Кожний, хто від істини, слухає Мій голос. Так Ісус відкрив дорогу для наступних свідчень християн, для цілих поколінь свідків, які ставали мучениками і не зрікалися звання християнина — свідка істини. Всіх їх судили й карали смертю тільки на підставі власного свідчення: «Я — християнин!»

Апостол Павло описує всіх, хто загинув за Ісуса Христа, починаючи від першомученика диякона Степана: Змагайся добрим змагом віри, старайся осягнути життя вічне, до якого ти покликаний і за яке був склав гарне визнання віри перед багатьма свідками. Благаю тебе перед Богом, який усе оживлює, і перед Христом Ісусом, який при Понтійському Пилаті склав добре визнання, щоб ти зберігав заповідь без плями, без догани — аж до появи Господа нашого Ісуса Христа, яку свого часу з’явить блаженний і єдиний Володар, Цар царів і Владика владик; єдиний, що безсмертя має, що в світлі живе неприступнім, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може. Йому честь і влада вічна! Амінь (1 Тим 6, 12‑16).