Не так давно українці зі страхом і захватом водночас дивилися на відео з Ізраїля, де «залізний купол» перехоплював ракети, і жодна не впала на населені пункти.
Ізраїль, як згадував у своєму коментарі програмний координатор Християнської служби порятунку Андрій Оленчик, від початку існування держави існує в умовах війни. Що конкретно означає жити в умовах війни? Ось свідчення, а водночас рекомендації, від людини з освітою психолога.
Що потрібно робити на війні?
На війні потрібно ЖИТИ.
Якщо це можливо — якомога менше дивитися новини; особливо людям старшого віку та дітям.
Зазвичай один і той самий запис прокручують безліч разів: зі звуком сирени, з людьми, що біжать, із дітьми, які плачуть….
І створюється враження, ніби це не закінчиться ніколи.
Це неправда.
Навіть найстрашніші, навіть якнайбільш нелюдські війни — закінчуються.
Наступне: зосередитися на повсякденному. Вимити шафки в кухні, перебрати ліки. Зварити супу.
Звісно, не розпочинати генеральних прибирань включно з миттям вікон.
Читання книжок і перегляд фільмів не допомагає. Думки підсвідомо кружляють довкола одного й того самого. Страшного. Відволікає конкретне заняття.
Далі: абсолютно вся поведінка дітей залежить від батьків.
Навіть не на 99%, а на всі 100%.
Я це вивчала, і я з цим працювала.
Якщо батьки будуть зібрані та (мірою змоги) спокійні, то в дітей не розвинеться ПТСР. Посттравматичний стресовий розлад.
Під час сирени.
Продумати наперед, тверезо, з ясною головою: куди бігти, як виводити старих і дітей.
У мене самої під час обстрілів був розроблений алгоритм на кожну ситуацію: якщо сирена застає вдома — робимо отак; якщо сирена застає на вулиці — робимо інакше.
Йдучи вулицею в небезпечний час, варто відслідковувати будівлі поруч. Під’їзди, заглиблення, підвальні спуски.
Якщо ви їздите на роботу транспортом — пройдіть дорогу пішки, придивіться, де є будинки з під’їздами, в які можна забігти.
Якщо сирена застає вас на вулиці і поруч нема будівлі, щоби сховатися, потрібно лягти. Лягти і прикрити голову руками. Я робила так не раз і не два. Не зважайте на незручності — життя важливіше.
Важливо: особиста гігієна.
Митися потрібно. Але якщо ви йдете в душ, халат має бути безпосередньо близько, щоб його накинути і вискочити в укриття.
У моїй квартирі нема безпечного укриття, тому я виходила на сходовий майданчик. Важливо: бути між поверхами. НЕ на першому і НЕ на останньому поверсі. Між поверхами. Сісти якомога нижче, нахилити голову і обхопити її руками навхрест.
На горішній поверх виходити не можна — це очевидно і зрозуміло. Натомість на нижньому бути не можна, бо вибухова хвиля йде низом.
Що важливо для автомобілістів?
Постаратися поменше їздити тими дорогами, де є великі перехрестя, бо на перехрестях перед світлофорами збираються десятки машин. А під час сирен починається паніка. Набагато краще покинути своє авто і втікати на узбіччя. Життя — важливіше, ніж намагання всім разом виїхати з перехрестя! Це хіба що призведе до аварій. Їздити краще об’їзними дорогами, де можна легко зупинити автомобіль, вийти з нього і лягти на землю.
Коли вмикаються сирени — вимикається розум. Інстинкти беруть гору.
Не треба вмовляти себе «не бійся, ти ж доросла людина» абощо. Треба сказати собі: так, я боюся, але я в цій ситуації можу… і зможу… — наприклад, добігти до під’їзду, залягти за перегородкою тощо.
Якщо у вас є хатні тварини, то сирен вони дуже бояться. Що робити з ними? Виносити на сходовий майданчик, наприклад. Наші сусіди при тривогах самі виходили і своїх звірят на руках виносили. Пересиджували всі разом. Це підтримує і тварин, і людей.
До собак будьте уважні: під час сирен (в Ізраїлі цього були тисячі прикладів) вони виривалися з рук і втікали. Потім на додачу до всього ще й доводилося шукати їх опісля по дворах.
Тобто, загалом беручи: холодна голова (наперед), продумування ситуації (наперед!) — покласти халат біля ванни, взяти собаку на поводок тощо, — все це ДУЖЕ облегшує життя в умовах війни.
Моя порада саме як соціального працівника:
Якщо головне почуття — це жах, то з ним потрібно розібратися, повністю: що саме так жахає? Від чого цей жах? Працювати з жахом не можна. Його потрібно розібрати на страхи. Зі страхами працювати можна.
«Я боюсь!!!!» — чого саме я боюсь?
Люди зазвичай бояться чогось конкретного. Я боюся за онука. Коли ми розмовляли? Вчора. Що я МОЖУ зробити? Він сказав, що зателефонує о п’ятій вечора. Що я можу зробити, крім перегляду новин? — та таки зварити супу.
Ніщо не допомагає? Шукайте лікаря. Може, вам потрібні заспокійливі. Себе занедбувати не можна. Війна закінчиться, а у вас виявиться гіпертонія.
Я працюю з пацієнтами, які пройшли через гетто, евакуацію і концтабори.
Завжди, всюди і в усьому можна жити, якщо знати, навіщо.
Одна пацієнтка потрапила в Освенцім. Батьків убили. Вона, маленька і миршава, вижила. І молодшу сестру врятувала.
Як було сказано на самому початку — потрібно ЖИТИ.
Марина Юшкевич,
магістр соціальної роботи, Беер-шева, Ізраїль
Переклад CREDO з дозволу автора
Фото: на дорозі біля Азрікама (поселення-мошав близ Єрусалима) місцеві мешканці виклали слово “ДЯКУЄМО”, так щоб його бачили льотчики ВПС Ізраїля, які охороняли цю територію.