У цій статті розглядаються деякі фізичні аспекти страждань Ісуса Христа на хресті. Ми підемо за Ним з Гетсиманського саду, через суд і тортури бичуванням, по хресній дорозі на Голгофу, до останніх хресних мук …
Фізичні страждання Христа починаються ще в Гетсиманському саду. «Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крові, що падали на землю» (Лк. 22:44).
Hematidrosis, або кривавий піт, – явище надзвичайно рідкісне, але неодноразово описане документально. У стані сильного емоційного стресу маленькі капіляри потових залоз можуть лопатися, і тоді кров змішується з потом. Цей процес викликає сильну слабкість, а іноді і шок.
Вночі Ісуса схопили і потягли до первосвященика Кайяфи, де Він постав перед Синедріоном. Потім стражники зав’язали Йому очі і почали глумитися, вимагаючи, щоб Він наосліп впізнав кожного з них, що на Нього плювали та били по обличчю …
І ось настав наступний день. Розпочинається підготовка до бичування. З арештованого зривають одяг і прив’язують Його руки до жердини над головою. Римський легіонер робить крок вперед. В руках у нього бич. Це короткий батіг, що складається з декількох важких шкіряних батогів, до кінця кожного з яких кріпляться дві маленькі кульки, свинцеві або кістяні.
Свист батога і люті удари сипляться на плечі, спину, ноги Ісуса. Спочатку батоги розсікають тільки шкіру, потім проникають глибше в підшкірні тканини. Дуже скоро спина перетворюється на суцільне криваве місиво, з якого звисають довгі смужки шкіри.
Римські солдати потішаються над євреєм з глухого містечка, котрий вважає себе Царем! Вони накидають Йому на плечі багряницю і тицяють у руку тростину; для повної потіхи не вистачає тільки вінця. Солдати споруджують подобу вінка з колючих гілок, які зазвичай йдуть на підпал, і надягають на голову Йому, вдавлюючи шипи глибоко в шкіру. Солдати глузують над Ним, б’ють по обличчю, потім виривають з рук тростину і завдають ударів по голові, від чого шипи впиваються ще глибше. Вдосталь наглушившись, і стомившись нарешті від своїх кривавих забав, вони зривають з Нього багряницю, яка вже встигла просякнути кров’ю і пристала до спини. Це завдає Ісусу невимовний біль – так, якби бичування відновилося, і рани знову починають кровоточити …
Потім на плечі Йому ставлять важку поперечину хреста, і процесія, що складається з засудженого до розп’яття Христа, двох злочинців і виконавців страти – римських солдатів з центуріоном на чолі, поволі рухається на Голгофу. Як не старається Ісус йти прямо, після шоку, який спричинила втрата крові, тяжкість хреста для Нього нестерпна. Він спотикається і падає; груба деревина врізається у відкриті рани на плечах … Він намагається встати – але сил вже не залишилося. Тоді центуріон, заклопотаний тим, щоб страта відбулася своєчасно, вибирає з перехожих сильного Симона Киринеянина і наказує йому нести хрест. Ісус слідує за ним, обливаючись холодним, липким потом. Нарешті шлях в 600 метрів з фортеці Антонія на Голгофу завершено.
Перед початком страти Ісусу пропонують вино з миром – слабкий болезаспокійливий засіб, – але Він відмовляється пити. Симону наказують покласти поперечину на землю. Ісуса притискають до неї і розводять Йому руки в боки. Легіонер намацує поглиблення на зап’ясті і швидко пронизує величезним залізним цвяхом, вбиваючи його глибше в деревину, потім швидко переходить на інший бік і робить те ж саме з другим зап’ястям. Руки при цьому злегка провисають, і ними можна ворушити. Поперечину з висячим на ній Ісусом ставлять на підставу хреста і прибивають над нею титул.
Напис говорить:
«Це Ісус – Цар Юдейський» (Мт 27: 37).
Потім Йому схрещують ноги, залишивши їх злегка зігнутими в колінах, і, витягнувши вниз стопи, протикають підйом кожної довгим цвяхом. Ось тепер Жертва розп’ята. Через те, що Він повільно осідає, переміщуючи вагу на цвяхи в руках, вогненний біль пронизує пальці, потім – руки, і вибухає у мозку – цвяхи в зап’ястях тиснуть на серединну нерва. Він підтягується вгору, щоб вгамувати цей біль, і повністю переносить свою вагу на пробиті ноги. Відбувається новий напад пекучого болю від розриву нервів між кістками ноги.
Далі руки слабшають, і м’язи сковують жорстокі судоми, що супроводжуються безперервно пульсуючим болем. Тепер Він вже не може підтягнутися: м’язи грудної клітини паралізовані, через це нездатні діяти і міжреберні м’язи. Він може вдихнути повітря, але не може видихнути. Ісус з останніх сил намагається піднятися, щоб зробити хоча б один короткий видих. Зрештою, в легенях і кровотоці накопичується вуглекислота, і судоми частково вщухають. Час від часу Йому ціною неймовірних зусиль вдається підтягнутися вище і вдихнути цілющого кисню.
Але і це ще не все. Починається нова мука: нищівний біль у грудях, що наростає в міру того, як перикард повільно наповнюється сироваткою і здавлює серце.
Вже все майже скінчено – втрата рідини в тканинах досягла критичного рівня; здавлене серце останніми тяжкими поштовхами посилає в тканини густу повільну кров; понівечені легені відчайдушно намагаються вхопити ковток повітря; збезводнені тканини шлють потік сигналів в мозок …
«А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!»» (Йн.19: 28).
До Його уст підносять губку, змочену дешевим кислим вином, напоєм римських легіонерів. Але Він, певно, вже не може пити; тіло Його ось-ось попрощається з життям. Відчуваючи смертний холод, Він говорить: «Звершилось» («Йн.19: 30). Так, відкуплення здійснилося. Тепер Він може дозволити Своєму тілу померти. Останнім неймовірним зусиллям Він випростовує ноги, робить глибокий вдих і вимовляє Свої останні слова: «Отче, у твої руки віддаю духа мого» (Лк.23: 46).
Решту Ви знаєте. Євреї попросили прибрати тіла розп’ятих з хрестів, щоб їх виглядом не знечищувати суботу. Зазвичай розп’яття завершувалося тим, що жертвам перебивали гомілки. Після цього людина вже не могла підтягтися на хресті, вся вага лягала на грудні м’язи, і тому швидко наступала смерть. Солдати так і вчинили з обома розбійниками, але підійшовши до Ісуса, побачили, що цього можна вже не робити …
Для того, щоб переконатися в Його смерті, один з легіонерів ткнув списом у п’ятий проміжок між ребрами, прямо в серце, проткнувши перикард. За свідченням апостола Йоана, «І потекла негайно ж кров – і вода» (Йн.19: 34). «Водою» тут названо рідину з навколосерцевої сумки; кров текла ж із самого серця. Таким чином, у нас є досить переконливий посмертний доказ того, що наш Господь помер не від звичайної при розп’ятті смерті від задухи, але від гострої серцевої недостатності …
фінансово.
Щиро дякуємо!
