«Місто Живець і конкатедральна парафія можуть пишатися таким великим земляком», — сказав єпископ Роман Піндель, який 21 квітня 2022 р. у Живецькій конкатедрі відслужив Месу за Войцеха Ольшовського — єпископа-номінанта Києва та всієї України, що помер 50 років тому.
Ця єпископська номінація в 1958 році не була визнана владою СРСР, яка звинуватила священика у шпигунстві й депортувала його до Польщі.
Перед Святою Месою на парафіяльному цвинтарі в Живці, де похований о. Ольшовський, відбулася молитва під проводом єпископа Пінделя.
Єпископ, представники духовенства, члени Товариства шанувальників Живецької землі та найближчі родичі о. Войцеха Ольшовського спільно молилися біля могили папського камергера, просячи також Бога про мир в Україні.
Під час Євхаристії в конкатедрі, згадуючи о. Войцеха Ольшовського, єпископ нагадав у проповіді про постать архієпископа Юзефа Більчевського, висвяченого 20 січня 1901 р. у Львові. Ієрарх розповів, що в цей час щороку збільшувалася кількість студентів Львівської семінарії та висвячених священиків. Там навчався і Войцех Ольшовський, який народився 18 березня 1916 р., а на пресвітера був висвячений 20 вересня 1939 р. Єпископ Піндель розповів про життєвий шлях о. Ольшовського, на чию долю випала Друга світова війна, що почалась у вересні 1939 року з захоплення Львова німцями, потім радянською армією, а потім приєднання в 1944 р. майже всієї архідієцезії до Радянського Союзу. «Деякі священники пережили депортацію на схід; а після закінчення Другої світової війни майже все духовенство було змушене виїхати зі своїми парафіями», — згадував єпископ.
Нововисвячений о. Ольшовський став вікарієм у Болехові біля Стрия, а потім у Букачівці. З 1945 р. був настоятелем у Бурштині під Рогатином, а з 1946 р. — Апостольським адміністратором у Стрию та Станіславові. У грудні 1949 р. о. Ольшовського заарештувало НКВС, його засудили до 10 років заслання. До 1956 року о. Войцех перебував у таборах під Карагандою (Казахстан), де вів таємну душпастирську діяльність. Після дострокового звільнення спочатку працював із поляками в Казахстані, а потім на Поділлі.
Розповідаючи про перебування о. Войцеха Ольшовського в карагандинському таборі № 8 у Казахстані, єпископ Піндель, зазначив: він був одним із небагатьох зі 122 ув’язнених священників і ченців, кому пощастило вижити. «18 червня 1956 р. він зміг покинути табір, швидше за все, через його ліквідацію. Після звільнення о. Ольшовський намагався продовжувати служити вірним нелегально у Казахстані та полякам в Україні до березня 1957 р., коли влада зареєструвала його як пастиря Жмеринки та Браїлова у Вінницькій області», — пояснив ієрарх.
У листопаді 1958 року Державний секретаріат Ватикану призначив о. Ольшовського титулярним єпископом Атрибії та Апостольським адміністратором Києва і всієї України. Буллу про номінацію, надіслану поштою, перехопили радянські спецслужби, через що влада не затвердила номінацію, а о. Ольшовського звинуватили у шпигунстві та депортували до Польщі в березні 1959 року.
Як зазначив єпископ Роман Піндель, про своє призначення єпископом Київським та УРСР о. Ольшовський дізнався навесні 1962 року в міліції, коли робив закордонний паспорт для поїздки до Рима. Тоді він навіть одержав фотокопію ватиканського документа.
«Оскільки о. Войцех Ольшовський не прийняв єпископських свячень у запланований день, єпископське призначення було скасоване 12 червня 1962 року», — сказав єпископ Роман.
Від червня 1959 р. о. Войцех Ольшовський працював у Польщі, служив по різних парафіях. 1962 року став папським камергером. Також був дієцезіяльним душпастирем сліпих. Помер 21 квітня 1972 р. в Богатині. Похований на цвинтарі в Живці, на своїй батьківщині.
«Згадуючи сьогодні життя єпископа-номінанта Войцеха Ольшовського, багате благодаттю та добрими справами, ми дякуємо Богові, предивному у своїх намірах. Безперечно, місто Живець та контедральна парафія можуть пишатися таким великим земляком. Нам залишається молитися про добрі та численні покликання з Живця», — підсумував єпископ Роман Піндель.
фінансово.
Щиро дякуємо!
