Перша неділя Адвенту — часу приготування до Різдва — розпочинає літургійний рік у Католицькій Церкві західного обряду. Такий порядок, хоч і не збігається зі світським календарем, теж є цілком логічним та обґрунтованим.
Вираз «літургійний рік» — відносно нове формулювання. Тільки у ХІХ столітті почали приділяти увагу історії. В цьому контексті зродився часто уживаний нині вираз, який означав загалом богослужіння і церковні свята протягом року. Це визначення впорядковує і раціоналізує ті події, які протягом року стосуються всіх без винятку, віруючих і невіруючих. Бо ж навіть якщо атеїст не відзначає свят Різдва Господнього, то ці дні все одно будуть для нього вихідними, коли держава так постановила (або керівництво на праці); а освітлені вулиці та різдвяні декорації мимохіть нагадують про цю подію літургійного року.
Різдво як точка відліку
Сучасні літургійні книги згадують про початок і кінець літургійного року; але його порядок не аналогічний початкові й кінцю року шкільного. Поява літургійних книг у VII столітті стала причиною того, що події, пов’язані з життям Ісуса, склались у порядок у формі річного циклу, який відрізнявся від цивільного року і мав свій власний початок і час тривання. Стародавня літургійна книга з території нинішньої Франції, укладена приблизно за пів тисячі років після Христа, визначала початком літургійного року… Великдень. Це не випадковість, бо такий початок корениться у ствердженні (що з’являється, зокрема, у творах папи Лева Великого, який помер 461 року), що Христос воскрес точно того самого дня, коли Бог створив світ.
Ми говоримо про літургійний рік у Римській Церкві, тому варто звернути увагу на поділ часу у стародавньому Римі. Відомо, що вже у ІІ ст. до Р.Х. цивільний рік в імперії розпочинався 1 березня, а нові консули розпочинали своє правління 1 січня — що супроводилося гучними забавами та поганськими практиками. Римська Церква цих свят не прийняла, сторонячись надмірно поганської символіки, попри те, що в березні (14 день нісана за юдейським календарем) відзначали Пасху.
Зрештою, починаючи з VI століття починає брати гору Різдво як початок нового літургійного року. Це з’являється у Хронографі 354 року, хоча початково дата народження Ісуса відзначалася нарівні з річницями смерті святих. Святий Августин ще 400 року говорив про Великдень як про «спасенну подію» (in sacramento celebrari), а Боже Різдво зараховував до інших літургійних споминів (memoria).
Ключове значення у формуванні літургійного календаря в Римській Церкві мав згаданий св. Лев Великий. У своїх проповідях він часто повторював, що Боже Народження це не тільки річниця, але й початок спасіння людини, і воно є немовби точкою відліку для всього того, що відбулося під час Страстей, смерті й воскресіння Христа. Цей великий папа переніс на самий початок літургійні служіння, пов’язані з часом «адвенту», тобто надходження Божого Різдва, та з урочистостями самого Різдва (25 грудня) і Богоявлення (6 січня). Ця теологічна інтерпретація пов’язання Різдва Христового з Його Страстями і смертю (вишуковувалося численні аналогії, поетичні відлуння яких ми донині виспівуємо в колядках) зробила так, що літургійний рік, який ставить у центрі Великодні події та провадить до них, свій початок бере зі святкувань на честь втілення Христа. Інакше кажучи: початок і розвиток літургійного року в Римській Церкві перших століть і той, що зберігся на сьогодні, знаходять пояснення в русі, який виходить ізсередини (Великдень) і дістається краю (Різдво).
Неустанне, щоденне визнання віри
Отож ми нині розпочинаємо літургійний рік у першу з чотирьох неділь Адвенту, які передують святам Різдва Христового. Коли завершуються ці відзначення, настає так званий Звичайний період протягом року, коли читають Євангелія, що розповідають про життя й діяльність Господа Ісуса. За кілька тижнів, залежно від встановленої дати Великожня, у Попільну Середу розпочинається час пасхального приготування, тобто Великий Піст. Він символічно триває 40 днів (не рахуючи неділь, тому й починається в середу). Закінчується Великопісний період на Великому тижні, його змінюють три найважливіші дні в році: Велике Тридення (Трідуум). Час після Великодня — це 50 днів до урочистості Зіслання Святого Духа. Після неї Церква повертається до Звичайного періоду, який триватиме до наступного Адвенту.
Цей поділ, хоч і не збігається з порядком «світського» року, виглядає цілком логічним та впорядкованим. Він провадить нас від самого початку — від таємниці прийняття Ісусом людської природи, тобто від Втілення (Воплочення), через народження, прилюдну діяльність, аж до Страстей, смерті й воскресіння Ісуса.
Отож можна сказати, що час, який ми проживаємо відповідно до літургійного календаря, є неустанним, щоденним визнаванням віри, яка може — і повинна — переплітатися з нашою щоденністю.
Переклад CREDO за: о. Бартош Шоплік, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
