Сьогодні, в понеділок 6 лютого 2023 р., у Празі розпочалися засідання Континентального етапу Синоду єпископів «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія».
Єпископську конференцію в Україні представляють координатор синодальних праць, єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький; Голова комісії душпастирства родин єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович; теологиня, проректорка Інституту Богословських Наук пані Ірина Сашко та головна редакторка CREDO, керівниця спеціалізації суспільних комунікацій в Інституті Богословських Наук пані Юлія Завадська. З України на синодальну зустріч приїхала також віцепрезидентка Об’єднання європейських настоятелів і настоятельок богопосвяченого життя, голова ради Конференції вищих настоятельок України сестра Олена Бись CSA. А з 10 по 12 лютого зустрічатимуться голови єпископатів. На цю частину континентального етапу Синоду приїде архієпископ Мечислав Мокшицький — львівський митрополит РКЦ, в. о. голови єпископату України.
Україна — «тема номер один»
Під час Асамблеї обговорюється Робочий документ для Континентального етапу «Розшир місце твого намету» (Іс 54,2). У цей час 180 монастирів із 15 країн Європи постійно моляться за Синод. На Європейський етап Синоду про синодальність акредитовано 65 журналістів. Від 39 єпископських конференцій відряджено представників для 45 народів Європи.
Від самого початку континентального етапу на Синоді говорять про Україну. Речник Європейської комісії єпископських конференцій (ССEE) о. Антоніо Амміраті на відкритті засідань звернувся з таким словом: «Браття і сестри з України, прийміть нашу близькість…» Також від імені єпископатів Європи від подякував Церкві в Росії, «які діють з іншого боку конфлікту». Голова ССЕЕ архієпископ Ґінтарас Ґрушас зазначив: у Європі знову війна. «Маю надію, що російсько-українська війна якнайшвидше закінчиться», — сказав ієрарх.
«Ми тут, щоби слухати»
На інавгураційній сесії говориться про потребу слухати. «Одні слухають інших, і всі разом слухають Святого Духа, щоб довідатися, що Бог промовляє до Церков», — зазначив Генеральний секретар Синоду кардинал Маріо Грек. Sensus fidei (чуття віри) охрещених зовсім не перебуває в суперечності з munus docendi (завданням вчити), що лежить на єпископах. Попри початкові побоювання, що широка участь вірян може якось зашкодити пастирській послузі ієрархічної Церкви, виявилося, навпаки, що це сприяє цінуванню пастирського служіння та показує його незамінну роль. А всі проблеми, порушені в Робочому документі, можуть бути предметом обговорення єпископів на заключному етапі. Аби лиш Святий Дух провадив цю справу «католицькою дорогою синодальності».
Єпископ Праги Ян Граубнер, вітаючи всіх як господар місця, зазначив, що для дороги в пустелі, яку пройшов Ізраїль, важливим був послух Богові. Натомість від синодальних консультацій можна мати враження, що багато хто задовольняється викладенням своєї думки, але мало хто слухає голосу Бога. Ті, хто в пустелі вибрав власний шлях, загинули, — нагадав ієрарх. «Шукаймо загублених і запрошуймо тих, що віддалилися, помічаймо тих, хто почувається маргіналізованим, — однак не відбираючи безпечного дому в тих, хто шукає захисту в Церкві», — сказав він.
Архієпископ Ґінтарас Ґрушас висловив сподівання, що обговорення будуть «широкими, відкритими і вільними», як того бажав Папа Франциск, — але також солідними з доктринального погляду і пророчими у погляді на майбутнє. «Не йдеться про зміну доктрини. Ми не будемо створювати ‘парламент’, який би щось вирішував. Наша роль — це не боротися одне з одним, а слухати одне одного».
«Як у сім’ї»
— Враження як від сім’ї, — сказав єпископ Олександр Язловецький. — Ми слухали вже кілька думок доповідачів, які гарно говорили про процес синодальності — що дуже важливо, що ми обрали цей шлях, що це відповідь на потреби сучасності, — і нас запитують про новини: що там в Україні. Це як у сім’ї: тут похорон іде, а там треба готуватися до весілля, бо хтось заміж виходить, — і все це відбувається одночасно, і треба поєднувати одне з другим… Але ми розуміємо, що світ не обмежується тільки Україною, хоча вона нам, звісно, найближча. Але Церква розвивається і має відповідати на ті виклики, які є. І ми пробуємо брати в цьому участь.
— Так, серце роздерте поміж тим, що вдома, і що тут, — доповнила п. Ірина Сашко. — Говорять про спільне слухання, єдність, спільну дорогу, про взаємну любов — і, між іншим, дуже сердечно вітають Україну, звертають на нас особливу увагу. Архієпископ Вільнюса говорив про нас із великим теплом. Також тут є делегація з росії, яка, ризикуючи, у великій тиші, конспіративно працювала над Робочим документом Синоду. Перед нами — великі виклики: понад почуттям кривди мати любов до Батьківщини і Євангелія. Будемо пробувати.
«Нас закликали не тільки слухати, але й говорити», — відзначають разом ці представники української делегації на Синоді. Мати відвагу говорити, але не боротися, а слухати і спілкуватися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
