У середньовіччі любовні стосунки між королівськими особами були рідкістю. Від принців і принцес очікувалося, що вони одружуються, щоб створити політичний союз, забезпечити своїй родині більше земель або ж щоб принести добрий посаг.
Але свята Матильда Вестфальська (895-968) і її чоловік Генріх І Птахолов любили і поважали одне одного.
Матильда завжди була милосердною, але як імператриця Німеччини вона отримала змогу виявити свою щедрість краще, ніж будь-коли раніше. Найбільше вона допомагала церквам і монастирям, але також рясно жертвувала бідним. Доброта Матильди поширювалася навіть на злочинців і полонених, захоплених під час війн її чоловіка. Якщо їй не вдавалося переконати Генріха відпустити їх, вона втішала їх у камерах, приносила їм їжу і теплий одяг.
Генріх ніколи не намагався обмежити акти милосердя Матильди; радше, він приписував свої перемоги молитвам і добрим справам своєї дружини. Згодом у пари народилося п’ятеро дітей.
Проблеми святої Матильди з дітьми почалися в день смерті Генріха. За правом корона мала перейти до їхнього старшого сина Оттона. Але молодший брат Оттона, Генріх, хотів бути імператором, і те, чого він не міг отримати за правом, він намагався забрати силою. Молодий Генріх підняв армію проти свого брата, але Оттон легко переміг повстанців і схопив молодшого брата. Коли він намагався вирішити, що з ним робити, у справу втрутилася Матильда, благаючи про помилування. Оттон відмовився від будь-яких планів страти Генріха, і Генріх присягнув на вірність Оттонові.
Коли в родині відновився мир, Матильда знову зайнялася тим, що їй найбільше до вподоби: жертвуванням на монастирі та будівництвом нових. Вона витрачала гроші на доброчинність так щедро, що Оттон почав вимагати, щоб вона це припинила. Тоді в справу втрутився порушник спокою Генріх. Але цього разу він не лише погодився зі своїм братом — він запропонував ужити рішучіших заходів, щоб не дати матері витрачати гроші на монахів і черниць. Сім’я вирішила взяти на себе відповідальність за її фінанси, включно з майном, яке вона успадкувала від їхнього батька, покійного імператора. Коли сини позбавили її власності, Матильда, щоб притупити біль від гонінь із боку власних дітей, дозволила собі трохи іронії, сказавши, що вона щаслива бачити, як її хлопці нарешті працюють у злагоді. Потім вона спакувала речі й пішла жити в Енгернський монастир.
Але на цьому її біди не закінчилися. Генріх зробив ще одну спробу захопити трон, цього разу найнявши команду вбивць, до якої входив один з онуків Матильди та один із її зятів. Оттон пережив цю змову неушкодженим і знову поставився до брата з поблажливістю.
Невдовзі після того, як його остання змова провалилася, Генріх помер. Що стосується Матильди, то останні роки життя вона провела в бенедиктинському монастирі. Там, після того як вона віддала бідним абсолютно все, що у неї ще було, включно зі своїм похоронним саваном, вона мирно померла.
Переклад CREDO за: Томас Ґроґвелл, Simply Catholic