На тлі суперечок, чи може Церква «благословляти» одностатеві зв’язки, не зайве буде зробити крок назад і пригадати, що таке, власне, благословення, і якій меті воно служить.
Ось шість речей, які потрібно знати самим — і про які варто розповісти іншим.
1.Що таке благословення?
Цим словом ми перекладаємо латинське слово «benedicere» і грецьке «eulogein». Обидва вони дослівно означають «говорити добре».
У Святому Письмі цей термін має різноманітне використання. Наприклад, можна благословляти Бога, говорячи про Нього добре, тобто вихваляючи Його.
Та ще одне відоме вживання цього терміну — говорити добре про щось, окрім Бога, з надією отримати хороші наслідки. Таким чином патріарх Ісаак мав намір поблагословити свого сина Ісава, щоб той приніс йому добро, але через втручання Ревеки благословення було вкрадене Яковом (Бут 27).
Благословення — протилежність прокляття (лат. malidicere, «злословити»). Коли людина когось проклинає, вона говорить зле, щоб накликати лихо чи погані наслідки. Моавський цар Балак прагнув, щоб пророк Валаам прокляв Ізраїль, щоб завдати шкоди народові, але через Боже втручання прокляття перетворилося на благословення.
Благословення та прокляття цього типу іноді називають інвокативними (такими, що закликають), оскільки вони мають на меті накликати добро чи зло на людину або річ. Чи досягнуть вони свого ефекту, залежить від волі Бога, до якого звертаються, просячи допомогти чи нашкодити комусь.
Є й інший вид благословення, який передбачає постійну зміну статусу когось або чогось шляхом виділення цього для святої мети. Цей тип благословення іноді називають конститутивним, бо воно створює особу чи річ у її новому, святому статусі. Цю форму благословення також іноді називають освяченням.
Катехизм навчає:
«Деякі благословення мають тривалу мету: їхнім наслідком є посвячення певних осіб Богові і відведення для літургійного вжитку предметів і місць. Серед благословень, які вділяються особам (не плутати зі сакраментальним свяченням), виділяється благословення настоятеля й настоятельки монастиря, посвячення дів і вдовиць, обряд монаших обітів І благословення для виконування деяких церковних служінь (лекторів, аколітів, катехитів тощо). Як приклад благословення предметів можна назвати посвячення чи благословення Церкви чи вівтаря, благословення святого єлею, святого посуду і шат, дзвонів тощо» (ККЦ, 1672).
2.Що можна благословляти?
Благословляти можна людей і речі. Катехизм зазначає:
«Виділяються насамперед благословення (людей, їжі, предметів, місць). Усяке благословення є хвалою Бога і молитвою про отримання Його дарів» (ККЦ, 1671).
3.Хто є сторонами, залученими у благословення?
У благословенні беруть участь кілька сторін. До них належать:
— особа, яку благословляють (або та, благу якої служитиме благословенний предмет чи річ);
— особа, яка здійснює благословення;
— Церква, яка дозволила уділяти деякі благословення від свого імені;
— Бог, який є головним джерелом усіх благословень (Як 1, 17).
Церква бере участь не в усіх благословеннях, а лише в тих, які вона санкціонує. Це можна вважати офіційними благословеннями. Вони передбачають заступництво Церкви, виражене через уповноважену особу, яка здійснює благословення.
Інші благословення — наприклад, побажання «Нехай Бог тебе благословить» — можна вважати неофіційними.
4.Чи благословення набувають чинності автоматично?
Стандартна відповідь — ні, але розум підказує, що питання дещо складніше.
У випадку конститутивних благословень — таких як благословення абата чи абатиси або благословення храму чи вівтаря — відповідь, здається, буде позитивною.
Якщо офіційний церковний обряд благословення був застосований до настоятеля або абатиси, ця особа справді була посвячена або поставлена у священний чин, навіть якщо цей чоловік чи жінка особисто негідні. Подібним чином, якщо храм чи вівтар були освячені, це означає, що їх виділили для використання зі священною метою.
Коли мова заходить про інвокативні благословення, це працює інакше. Благословення — це не Таїнства, а сакраменталії. Катехизм зазначає:
«Між цими літургійними чинностями виділяються насамперед благословення» (ККЦ 1671).
Таїнства — це обряди, встановлені Ісусом, які Бог пообіцяв використовувати для розповсюдження своєї благодаті — особливо благодаті освячення — доти, доки одержувач не поставить перешкоду на шляху її отримання. Наприклад, у кожному прийнятті Святого Причастя присутня благодать для тих, хто приймає його у гідному стані. Те саме стосується Таїнства подружжя — благодать присутня у подружжі, яке відкриває своє життя Божому задуму щодо шлюбу.
Благословення — це обряди, встановлені Церквою, тому Бог не обіцяв поширювати свою благодать за кожної нагоди їхнього виконання. Благословення не є Таїнствами; вони не встановлені Божественним чином; вони не дають освячувальної благодаті; і вони не дають наслідків силою самого обряду — ex opere operato.
Так само пише й Катехизм:
«Благословення й освячення не вділяють благодаті Святого Духа, на спосіб Таїнств, але через церковну молитву готують до прийняття благодаті І налаштовують до співпраці з нею» (ККЦ, 1670).
Загалом те, чи матиме інвокативне благословення запланований ефект, залежатиме від благочестя того, хто отримує благословення, і від того, чи є Божа воля на те, щоб ця особа отримала очікуване благо.
5.Який вплив мають благословення?
Згідно з Католицькою енциклопедією, вони творять наступні конкретні наслідки:
— збудження благочестивих емоцій і почуттів серця і, як наслідок, відпущення легкого гріха та тимчасового покарання за нього;
— свободу від влади злих духів;
— збереження та відновлення тілесного здоров’я;
— різні інші блага, матеріальні чи духовні.
Усі ці наслідки не обов’язково притаманні одному благословенню; одні спричинені однією формулою, а інші — іншою, відповідно до намірів Церкви. Конкретні наслідки благословення залежатимуть від слів, використаних у формулі, тобто від того, про що саме просять Бога. Формули офіційних благословень, які використовує Церква, містяться у спеціальній книзі обрядів.
6.Хто може здійснювати благословення?
Зв’язок між священством і благословеннями існує віддавна. Так, Книга Чисел говорить:
«Господь промовив до Мойсея: “Скажи Аронові та синам його: так будете благословляти синів Ізраїля, мовивши до них: Нехай Господь благословить тебе і охороняє тебе! Нехай Господь світить обличчям своїм до тебе та милує тебе! Нехай Господь оберне обличчя своє до тебе і дасть тобі мир! Так закликатимуть ім’я Моє на синів Ізраїля, і Я благословлятиму їх”» (Чис 6, 22-27).
Проте благословення не обмежувалося священиками. У Старому Завіті патріархи благословляли своїх дітей, різні пророки також виголошували благословення.
Крім того, Ізраїль — як і Церква — був покликаний бути «царством священників». Внаслідок цього виникли ситуації, коли миряни також можуть давати благословення. Катехизм пояснює:
«Вони мають свій корінь у хрещальному священстві: кожний охрещений покликаний бути “благословенням” і благословити. Тому миряни можуть головувати на деяких благословеннях; чим більше благословення стосується церковного і сакраментального життя, тим більше його уділення зберігається за рукоположеним служителем (єпископом, пресвітером чи дияконом)» (ККЦ, 1669).
У книзі обрядів зазначено, хто які благословення може виконувати. Іноді це тільки єпископ, іноді священник, іноді диякон, іноді мирянин, а іноді і ті й інші. Немає обмежень щодо того, хто може виконувати неофіційні благословення. Будь-яка людина може поблагословити їжу, благословити своїх дітей, або сказати іншій людині «Хай Бог тебе благословить».
Переклад CREDO за: Джиммі Акін, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
