Процес канонізації — комплексний і вичерпний. Каменя на камені не залишається, коли Церква досліджує, чи справді хтось перебуває у небесній славі.
Канонізація — це проголошення особи святою з божественним підтвердженням. До цього процесу належить ретельний аналіз творів цієї особи і того, що про неї говорили інші. Основне завдання канонізаційного процесу полягає у тому, щоби довести, що кандидат прожив життя, сповнене героїчних чеснот, і обґрунтувати, що ймовірні чуда можна законно приписати його чи її заступництву.
Іншою частиною процесу канонізації є ексгумація останків кандидата на прославу. Це робиться з кількох причин. Передусім, ексгумація підтверджує, що ця людина жила і померла. Це може здатися дивним, але Церква хоче бути певною навіть у найпростіших фактах. Фахівці, такі як антропологи, досліджують останки, щоби перевірити, чи відповідають вони відомій історичній інформації про кандидата — і часом дізнаються нову інформацію під час самого процесу ексгумацї.
У деяких випадках тіло кандидата виявляється нетлінним. Якщо це науково неможливо пояснити, це, безсумнівно, додає кандидатові репутації святості, хоча нетлінність сама собою не є чудом, яке вимагається для канонізації.
Часто останки кандидатів на канонізацію зберігають у храмі чи каплиці певний час після того, як особу проголошено Високошановною [титул, що вказує на відкриття беатифікаційного процесу щодо особи], тому для цього потрібна ексгумація. Ексгумація також дозволяє розподілити реліквії по святинях для вшанування вірними — як правило, вже після процесу беатифікації.
Читайте також: Феномен нетлінності: що він означає?
Переклад CREDO за: Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
