Коли у березні 2001 року тіло Папи Йоана ХХІІІ ексгумували, воно перебувало у хорошому стані, незважаючи на те, що «добрий Папа Йоан» був мертвий уже 37 років.
Папу ексгумували, бо його наступник, Йоан Павло ІІ вирішив, що йому потрібне нове місце спочинку, яке могло би вмістити велику кількість людей, що хотіли вклонитися його могилі у крипті базиліки святого Петра.
Крім того, у той час Папа Йоан ХХІІІ перебував на шляху до канонізації. Один із попередніх кроків канонізаційного процесу — це ексгумація тіла ймовірного святого для відповідної ідентифікації. Чи був добрий стан, у якому збереглося його тіло, божественним показником його святості?
Зі своєю звичайною стриманістю Католицька Церква не стверджувала, що в збереженні останків Папи Йоана є щось дивовижне. Ймовірно, їх піддали легкому бальзамуванню, а потім поховали у свинцевій труні, яка знаходилася всередині двох інших трун у сухій гробниці. Отже, нормальний процес розкладання цілком міг значно сповільнитися.
У кожному разі Ватиканська інформаційна служба жодного разу не використала слів «чудесний» чи «нетлінний» стосовно тіла Папи Йоана XXIII. Після ексгумації служба новин з великою обережністю повідомила, що «тіло блаженного Йоана XXIII дуже добре збереглося».
Це відповідає звичайній католицькій офіційній політиці. Вона не виключає надприродних подій, але також і не оголошує подію дивовижною, доки не буде виключене кожне природне пояснення. Лише тоді популярного Папу можна було би вважати одним із «нетлінних».
Хто вони такі?
«Нетлінні» — це святі, чиї тіла не розклалися (тобто, не зітліли) після смерті. Іноді неушкодженою могла залишитися конкретна кінцівка або орган, тоді як решта тіла розклалася.
Примітно, що історії про нетлінних святих розповідали з найдавніших часів — і розповідають досі. Повідомляється, що тіло святої Цецилії Римської (ІІ ст.) було нетлінним, як і тіло святої Бернадетти Субіру (1844-1879), останки якої збереглися до наших днів. Тіло святої Терези Авільської (1515-1582) не зітліло, хоча й було поховане у вогкій багнюці. Тіла святих Пасхалія Байлона (1540-1592), Франциска Ксаверія (1506-1552) та Йоана від Хреста (1542-1591) залишилися свіжими та неушкодженими, незважаючи на те, що місяцями лежали під мішками з негашеним вапном — хімічною речовиною, яка використовується для прискорення розкладання плоті.
Свята Клара з Монтефалько (бл. 1268-1308), італійська черниця, якось заявила своїм сестрам: «Якщо ви шукаєте хреста Господнього, візьміть моє серце; там ви знайдете страждаючого Господа». Після її смерті не лише її тіло залишилося нетлінним — коли сестри видалили з тіла її серце, вони побачили чітко відбите на серцевій тканині крихітне Розп’яття з п’ятьма ранами.
Коли святий Йоан від Хреста помер у 1591 році, його поховали під підлогою храму. Через дев’ять місяців гробницю відкрили, і побачили, що тіло залишилося неушкодженим; коли йому ампутували палець, щоб використовувати його як реліквію, з рани потекла кров, як у живої людини.
Ще через дев’ять місяців гробницю відкрили вдруге. Тіло було досі свіжим, незважаючи на те, що було покрите шаром негашеного вапна. Під час подальших ексгумацій у 1859 та 1909 роках тіло залишалося нетлінним. Остання ексгумація відбулася в 1955 році, коли тіло — майже через 400 років — досі було «вологим і гнучким», хоча шкіра «злегка змінила колір».
Книжка дослідниці Джоан Керолл Круз, видана у 1977 році, розповідає принаймні 102 історії про нетлінні тіла католицьких святих. З огляду на таку кількість, не дивно, що деякі вірні замислювалися, чи може збереження останків Йоана ХХІІІ бути знаком із неба?
Більше питань, ніж відповідей
Досить легко відкинути такі історії як середньовічну легковірну нісенітницю. Але така позиція не витримує критики принаймні з двох причин.
По-перше, ці явища належать до найкраще задокументованих з усіх імовірних чудес. Поїхати і побачити нетлінні останки святих можна і зараз. Дуже часто їх виставляють на загальний огляд, а їхні останні ексгумації були підтверджені свідченнями під присягою як простих робітників, так і поважних професіоналів.
Цей феномен викликає багато питань. Чому деякі тіла залишаються нетлінними протягом десятиліть чи століть, а потім раптово розкладаються природним шляхом? Як деякі частини тіла можуть залишатися нетлінними після відокремлення від тіла? Якщо надприродне збереження справді є ознакою святості, чому не всі тіла святих залишаються нетлінними?
Бернадетта Субіру і Тереза з Лізьє були французькими дівчатами ХІХ століття, які пішли у монастир і померли від туберкульозу у молодому віці. Тіло святої Бернадетти залишилося нетлінним, тоді як під час ексгумації тіла Терези стало відомо, що воно перетворилося на скелет у звичайний спосіб. Чому один святий може бути нетлінним, а інший — ні?
Церква старається не робити поспішних висновків. У всіх випадках ймовірних надприродних явищ, Церква радить нам спочатку шукати природних пояснень. Але навіть тоді ми маємо утриматися від суджень, припускаючи, що можуть існувати природні пояснення, яких ми просто ще не розуміємо.
Наукове співтовариство не вивчало феномену нетлінних тіл. Однак останні дослідження патологів, хіміків і радіологів свідчать про те, що в деяких випадках тіло святого було забальзамоване після смерті. У цьому не було жодних спроб обману чи замовчування, просто з часом знання про те, що бальзамування відбулося, було втрачене. Іноді тіло бальзамували набагато пізніше, вже після ексгумації та задокументованої нетлінності.
В інших випадках умови довколишнього середовища могли захищати останки від розкладання. Це може бути поясненням того, чому іноді нетлінні протягом десятиліть тіла швидко розкладаються після переміщення; можливо, початкове середовище було певним чином герметичним.
Наука та історичні дослідження можуть пояснити деякі випадки нетлінності тіл. Але, якщо врахувати природні пояснення та людський фактор, вражаюча кількість випадків досі не має пояснень. Ми просто не знаємо, чому тіла деяких святих є нетлінними.
Жодної гарантії святості
Хоча церковна влада не заперечує можливості чудесного збереження тіл, але й не надає цьому надто великого значення. На думку Риму, чудесне явище може підтверджувати святість, але надприродне збереження тіла як таке автоматично не є її ознакою. Очільників Церкви, безсумнівно, більше цікавить явна чеснота людини. Крім того, сам факт нетлінності тіла людини не гарантує святості людини. Були випадки, коли нетлінними залишалися тіла людей, далеких від святості. Нетлінність також не є свідченням католицької віри, оскільки є приклади буддистських монахів, тіла яких теж залишились нетлінними.
Однак нетлінність має чого нас навчити. Вона нагадує нам, що наша віра водночас фізична і духовна. Втілення нашого Господа було реальною історичною подією, і надприродною, і фізичною водночас. Те саме стосується і Його воскресіння з мертвих.
Нетлінні святі демонструють, що духовний світ і фізичний світ переплетені. Ми не знаємо всіх точних правил цієї взаємодії, але ми знаємо, що те, що ми робимо з нашим тілом, впливає на нашу душу, а те, що ми робимо в духовній сфері, впливає на наші тіла.
Нетлінні також є переконливим знаком, який вказує на воскресіння мертвих, коли всі Божі святі отримають назад свої тіла, нетлінні та перетворені Його славою.
Зрештою, нетлінні нагадують нам, що чудеса трапляються, що цей світ не такий передбачуваний, як ми можемо думати, що Бог діє у світі і що в будь-який момент Він може здивувати нас новим доказом своєї сили та любові.
Переклад CREDO за: о. Двайт Лонґнекер, Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
