Духовна боротьба — це наскрізна тема Святого Письма, а також частина вчення Традиції й Учительського Уряду Церкви.
Катехизм Католицької Церкви стверджує: «Хоча первородний гріх є власним гріхом кожного, але в жодному з нащадків Адама він не має характеру особистої вини. Це — позбавлення первородної святості й праведності; однак людська природа не є цілковито зіпсованою: вона лише поранена у своїх природних силах, піддана незнанню, стражданню та владі смерті, схильна до гріха (така схильність до зла називається “похіттю”). Хрещення, даючи життя Христової благодаті, змиває первородний гріх і повертає людину до Бога, але наслідки ослабленої і схильної до зла природи залишаються в людині і закликають її до духовної боротьби» (ККЦ, 405).
Троє ворогів
Простіше кажучи, «духовна боротьба» — це битва зі злом, спрямована на досягнення святості у цьому світі та стану вічного блаженства з Богом у потойбіччі. За словами отця Лоренцо Скуолі, автора відомого твору XVI століття «Духовна боротьба», ця битва ведеться проти наших «запеклих ворогів».
Цих ворогів троє: сатана — ангел, який виступив проти Бога і прагне затягнути всіх людей у страждання пекла; світ (у значенні ворожої Богові дійсності); і, зрештою, «плоть».
Щоби до кінця зрозуміти значення цього третього ворога, потрібно відрізняти його від «тіла», натомість вбачаючи у ньому нашу зранену й гріховну вразливість — або ж нашу «тінь».
Доля всіх святих
Мета духовної боротьби — це духовне зростання в любові, живіша любов і глибша єдність із Богом. Усі святі билися і перемагали у цій битві — наприклад, свята Тереза з Лізьє. Хтось міг би помилково вважати, що вчительці «малого шляху духовного дитинства» вдалося уникнути таких битв. Однак у «Історії однієї душі» вона розповідає, як вела щоденну боротьбу зі своїм себелюбством. Вона складала маленькі жертви та практикувала покути, які були непомітні для інших, але які дорого коштували їй самій.
Послуговуючись поетичною мовою, вона казала, що всі її крихітні труднощі — це квіти, які вона кидає Ісусу, своїй єдиній любові, натомість отримуючи від Нього навернення грішників.
Менталітет воїна
Якби сьогодні ми мали тренерів із духовної війни, вони б сказали нам насамперед розвивати у собі менталітет воїна. Щоби бути хорошим воїном, потрібно мати добру проникливість. Ми повинні просити Святого Духа пролити світло у наші серця, щоб ми могли краще відрізнити свої злі нахили від добрих, а добрі нахили перетворити на звички. Перш ніж боротися з гріхами свого ближнього, спершу потрібно смиренно боротися зі своїми власними. Боротьба, поєднана з зарозумілою вірою у власну кращість, призведе до віддалення від Бога.
Слід також бути обережними, щоб не вибрати собі не того супротивника. Ми воюємо не проти людей, навіть не проти самих себе, а проти злих духів і власного гріха. Це означає віру в існування диявола (який прагне нас розділити) і усвідомлення його дій, спрямованих на «знищення душ», як навчає нас Папа Лев XIII у своїй молитві до святого Архангела Михаїла.
Отець Лоренцо Скуполі нагадує нам про стратегію лукавого: засліпити нас, щоб ми не визнавали свого грішного стану; привчити нас до наших злих нахилів; змусити нас регулярно впадати у той самий — і навіть більший — гріх, примножуючи загрози, пов’язані з нашими слабкостями.
Війна з егоїзмом
Після цього ми повинні оголосити постійну війну своєму егоїзму. Простий спосіб це реалізувати — надавати перевагу іншим, навіть якщо це буде щось таке тривіальне, як останнім взяти шматочок десерту або останнім висловити свою думку.
Отець Скуполі дає нам оригінальну пораду: найкраще буде зосередитися лише на одній своїй чесноті і розвивати її. «Потрібна лише одна чеснота, міцно закріплена в нашому серці, і незабаром до неї притягнуться всі інші». Тому ми повинні використовувати будь-яку нагоду, щоб практикувати цю чесноту протягом дня, не зважаючи на негаразди, які неминуче зустрінуться на нашому шляху.
Наприклад, якщо ми маємо схильність до пліток, ми можемо зранку попросити у Бога сили протистояти спокусі пліткувати протягом дня. Ми можемо вирішити говорити про когось добре аж до настання ночі. Усі ці зусилля дозволяють нам розвинути в собі чесноту, протилежну пліткуванню, тобто добре говорити про інших — і робити їм добро.
Останній ключ до розвитку менталітету воїна — це прийняти щоденну боротьбу і діяти з рішучістю та наполегливістю, що вимагає сильної волі й мужності. Коротко кажучи, участь у духовній боротьбі передбачає, що у вас є бажання це робити.
Молитва — наш перший інструмент
Перший інструмент духовної боротьби — це молитва, що дозволяє нам залишатися у єдності з Богом. Сам Катехизм Католицької Церкви представляє це як боротьбу: «Молитва — це дар благодаті і рішуча відповідь з нашого боку. Вона завжди припускає зусилля. Великі люди молитви Старого Завіту, до Христа, як також Матір Божа і святі, навчають нас разом з Ісусом: молитва — це боротьба. Проти кого? Проти нас самих І проти хитрощів спокусника, який робить усе, щоб відвернути людину від молитви, від єднання з Богом. Кожен молиться так, як живе, — тому що кожен живе так, як молиться. Якщо хтось не хоче постійно діяти згідно з Духом Христа, то й не може постійно молитися в ім’я Його. “Духовна боротьба” нового життя християнина невіддільна від молитовної боротьби» (ККЦ, 2725).
Отець Скуполі також пропонує коротку молитву у час боротьби зі злом: «О мій Творцю і мій Відкупителю, визволи мене від моїх ворогів, заради Твоїх Страстей і Твоєї невимовної доброти».
Можна помолитися «Отче наш» (де ми просимо Бога «визволити нас від лукавого»), прикликати імена Ісуса та Марії, помолитися до нашого Ангела-хранителя чи святих — зокрема Архангела Михаїла — або Діви Марії. Роздуми над життям і Страстями Господа під час молитви Розарію — це ще один потужний інструмент захисту від гріха і зла, а також від воєн та інших катастроф.
Святе Письмо
Один із методів, яким користувався сам Ісус, полягає у тому, щоби у відповідь на спокусу, яка трапляється на нашому шляху, дослівно цитувати уривок зі Святого Письма. Наприклад, якщо нас часто спокушає нечистота, ми можемо запам’ятати наступний вірш і промовляти його всім серцем щоразу, коли виникає спокуса: «Бо Бог нас покликав не до нечистоти, а до святості» (1Сол 4, 7).
Якщо ми не можемо щодня насолоджуватися Таїнством Євхаристії, отець Скуполі запрошує нас принаймні практикувати духовне сопричастя. Ось проста формула:
«Мій Ісусе, я вірю, що Ти присутній у Найсвятішому Таїнстві. Люблю Тебе понад усе і бажаю прийняти Тебе в свою душу. Оскільки я не можу в цю хвилину прийняти Тебе сакраментально, прийди до мого серця хоча би духовно. Я обіймаю Тебе, ніби Ти вже тут, і цілковито єднаюся з Тобою. Ніколи не дозволяй мені розлучитися з Тобою. Амінь».
Іспит совісті
Іспит совісті наприкінці дня — це добрий спосіб не впускати зло у своє життя. Це проста вправа: ми виділяємо кілька хвилин на те, щоб підбити підсумки того, як Бог діяв у нашому житті протягом дня, якими ласками обдарував нас тощо. Ми також дивимось на помилки, які вчинили протягом дня, і вивчаємо контекст свого падіння. Потім ми просимо Бога про прощення, кажучи Йому про своє велике бажання більше не ображати Його, і про силу, здатну протистояти злу.
Приймаючи щоденну боротьбу зі злом, ми знову підтверджуємо наше бажання єдності з Богом, нашу відданість Ісусу Христу Царю, і наше зречення сатани. Наслідком є глибока радість — не поверхнева радість світу, а радість Діви Марії, яка, розтрощивши голову сатани, вічно співає свій Magnificat!
Переклад CREDO за: Алієнор Стренц, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
