Папа Йоан Павло І, що любив писати листи до видатних людей різних епох, полюбляв дивитися по телевізору серіал про отця Брауна.
У своєму листі до Ґілберта Кіта Честертона він відзначає оригінальність письменника у створенні цього образу, однак хоче похвалити його не стільки за священника-детектива і улюбленця публіки, скільки за набагато менш відому книжку «Куля і хрест».
Якщо неймовірні пригоди отця Брауна вас захоплюють, ви ще не зустрічали професора Люцифера і ченця Михаїла. У романі «Куля і хрест» ми вперше зустрічаємося з ними під час палкої суперечки на верхівці навіженого, ексцентричного дирижабля, що ширяє над собором Святого Павла у Лондоні. Герої сперечаються про цінність Хреста. Михаїл зазначає, що всі атеїстичні раціоналісти у своїй люті проти Христа врешті-решт виявилися не такими вже й раціональними. «Ви починаєте з руйнування Хреста, — каже він, — але закінчуєте руйнуванням придатного для життя світу…»
Це правильний висновок, пише кардинал Альбіно Лучані, Патріарх Венеції і майбутній Папа Йоан Павло I. Якщо ми втратимо Христа і Хрест, або навмисно зламаємо Хрест і відкинемо його, тоді зламається і земля. Відмовляючись від Бога, ми втрачаємо все, що робить нас людьми, всю свою радість, креативність і щастя.
Вороги Церкви завжди з насолодою звинувачували її у перешкоджанні прогресу, у «відсталості й старомодності» католицизму, у «ретроградстві» священників, що пропагують антигуманні правила. Бойовий клич цих ворогів: людство повинно скинути кайдани релігії, щоб перейти у нову еру. «Але цей хвалений прогрес — не зовсім те, на що [вони] сподівалися», — пише Лучані.
Він зазначає, що вдосконалені технології часто використовують для війни і руйнувань, для створення все смертоноснішої зброї, забруднення довкілля і хижацької, нав’язливої поведінки технократичних урядів і корпорацій. Людський прогрес, обмежений лише цим світом, швидко стає частиною машини. Це не що інше, як фізична маніпуляція нашим оточенням, але вона не впливає на людську душу. Прогрес має включати наближення до іншого світу — тобто, моральний прогрес і духовну відданість.
Парадокс прогресу
Зустрічне звинувачення, яке ви, напевно, чули раніше, полягає в тому, що релігія — це вигадка. Так, духовний розвиток ґрунтується на вченнях Христа, і це може звучати добре, але це — казка. Все, що робить Хрест, так це змушує людей відключатися від цього життя, щоб готуватися до наступного. Відповідь Лучані (яка би сподобалася Честертону) полягає в тому, що прогрес — це парадокс.
Щоб полюбити цей світ і сприяти його розквіту, ми повинні спочатку полюбити інший світ — Царство Небесне. Всупереч тому, що дехто міг би подумати, тільки християнство береже нас від дикості і відчуження, щоб присвятити нас загальному благу. Тому Церква завжди була великою цивілізаційною силою суспільства і великою благодійною інституцією. Саме тому, що християни вірять у небо, ми також віримо в землю. Ми намагаємося зробити землю більш схожою на небо. Іншими словами, ми любимо Кулю, тому що ми любимо Хрест.
Ще один типово честертонівський парадокс, це вмираючий Бог, який приносить життя, — і вознесений Христос на небесах, який щиро зобов’язує нас визнати Його присутність серед нас на землі.
Дружба з Христом
Чи то у 1970-х роках, коли був написаний цей лист, чи тисячу років тому, чи сьогодні, чи ще через тисячу років — завжди будуть ті, хто виступають проти Хреста. Геніальність Честертона — і коментаря архієпископа Лучані — показує, що питання Хреста це не абстрактна теологічна дискусія, а питання, яке стосується долі самого світу.
Якщо ми хочемо побудувати міцну культуру, де пропагуються мистецтво та краса, підтримується мир, піклуються про бідних і люблять їх, де люди похилого віку є цінними членами своїх сімей, а ненароджені перебувають під захистом, тоді потрібно дружити з Христом. Він не наш суперник. Він наш друг, який приєднався до нас у нашій людяності і який дає благодать, щоб допомогти нам просуватися до щастя.
Як пише Лучані, є ті, хто й надалі не вірять у Нього, пише Лучані, але Христос завжди відповідає на це: «Я вірю в тебе!»
Читайте також: Що Йоан Павло І написав у листі до царя Давида — і чого він навчився у віслюка
фінансово.
Щиро дякуємо!
