За знаменитою усмішкою нещодавно беатифікованого Йоана Павла І, що очолював престол святого Петра лише 33 дні, жила мудра й лагідна душа, що чудово втілювала його єпископський девіз: «Humilitas» («Смирення»).
Його проникливе розуміння постхристиянського Заходу, з його соціальними, економічними й політичними негараздами, викладено в «Illustrissimi» — збірці з 40 листів, що їх майбутній Папа писав до історичних, літературних та біблійних діячів.
Адресати дуже різні: серед них і Марк Твен, і Піноккіо, і Гілберт Кіт Честертон, і свята Тереза з Лізьє, і навіть сам Ісус Христос. Листи Альбіно Лучані, майбутнього Папи Йоана Павла І, спочатку публікувалися у католицькому журналі «Il Messaggero di Sant’Antonio», коли він був патріархом Венеції. Ці листи схожі на проповіді священника, якого кожен із нас хотів би зустріти у своєму житті: він уміло синтезує складні теологічні ідеї, роблячи їх доступними для кожного і зберігаючи при цьому вірність католицькій Традиції.
На особливу увагу заслуговує лист до Піноккіо — вигаданого персонажа казки Карло Коллоді. Він пише, що, коли він був хлопчиком, то дуже любив читати про пригоди нерозумної ляльки, ототожнюючи з нею себе. Йоан Павло І навіть зізнається, що у дитинстві брав участь у багатьох кулачних бійках, а іноді навіть був їх ініціатором!
10-річний Альбіно Лучані
Його прекрасний лист до Піноккіо адресований не стільки цьому персонажеві, скільки кожному підлітку-католику. Лучані радить своєму читачеві бути готовим до мук нерозділеної романтичної любові. Він також радить бути наполегливим у дотриманні своєї віри у той період, коли юнаки природно схильні до бунту проти будь-яких авторитетів.
«Як майже всі молоді люди віком від сімнадцяти до двадцяти років, на шляху до автономії ти можеш вдаритися об твердий камінь — проблему віри. Насправді, ти дихатимеш антирелігійними запереченнями, як дихаєш повітрям: у школі, на фабриці, у кіно та скрізь. Якщо ти сприймаєш свою віру як купу зерна, то на неї нападе ціла армія щурів. […] Ти повинен її захищати, бо сьогодні виживає тільки та віра, яку захищають».
Питання католицького соціального вчення та його відповіді на ідеології марксизму та капіталізму займає важливе місце в «Illustrissimi». Це не повинно дивувати, оскільки Альбіно Лучані ріс у жахливій бідності, а його батько, Джованні Лучані, був промисловим робітником, залученим до радикально антиклерикального соціалістичного руху (мати Лучані була ревною католичкою; її парафіяльний священик рекомендував їй узяти шлюб із Джованні, сподіваючись, що шлюб примирить його з Церквою).
Цій темі присвячений лист до Чарльза Діккенса. Лучані розповідає англійському класику про те, як шанує його твори за викриття соціальної несправедливості. Він пише, що Діккенсу було би приємно дізнатися, що через століття після його смерті робітники користуються багатьма правами і мають захист. Однак Лучані нарікає на зростання різниці у доходах між промислово розвиненими та бідними країнами та у самій Італії, а також на те, що Захід перетворюється на суспільство одержимих грошима Скруджів.
У листі до Ґульєльмо Марконі, винахідника радіо, який містить аргументи, що їх повторить його безпосередній наступник в енцикліці «Centesimus annus», Йоан Павло І пише:
«Капіталізм заслуговує на визнання через сприяння промисловому розвитку та особистій свободі; але йому можна дорікнути в тому, що він завдав великих страждань бідним у минулому столітті та призвів до багатьох несправедливостей сьогодні. Марксизм топче особисту свободу і змітає всі релігійні цінності; але не можна заперечувати, що він відкрив багатьом людям очі на страждання робітників і обов’язок солідарності».
Коли Альбіно Лучані писав «Illustrissimi» у 1970-х роках, у Латинській Америці набула популярності нова спроба поєднати католицьке соціальне вчення з марксизмом. Невідомо, наскільки добре він був знайомий із «теологією визволення», однак у листі до губернатора Мілана XVII століття, що зіткнувся зі збройним повстанням, він немов описує священників на кшталт Ернесто Карденаля, громадського й політичного діяча та адепта «теології визволення», що кілька років потому братиме участь у сандиністській соціалістичній революції у Нікарагуа (у 1984 році він був суспендований Папою Йоаном Павлом ІІ, однак у 2019 році реабілітований Папою Франциском).
«Палестина за часів Христа була театром партизанської війни. Проти Риму воювали партизани — зелоти. […] Позбавлений білими колонізаторами з Риму громадянських прав Ісус, пригноблений єврей, не міг не опинитися серед революціонерів. […] Отже, до Євангелія та Послань слід не прислухатися, а тлумачити їх по-новому».
Втім, далі Лучані пояснює: «Хоча Христос не поступався нікому, навіть Отцеві, Він був взірцем поваги до людської влади». Наш Господь постійно проповідував і практикував ненасильство. Тим часом, продовжує Лучані, Другий Ватиканський Собор навчає, що Папа та єпископи не пригнічують мирян, як стверджують марксисти, а натомість служать їм, допомагаючи наблизити їх до спасіння.
Ще одна тема, яка часто з’являється в «Illustrissimi», — це сексуальна революція, що вибухнула лише кілька років тому. Хоча твердження про бажання Папи Йоана Павла I завадити традиційному католицькому вченню про сексуальну мораль були розвінчані, «Illustrissimi» пропонує ще один доказ того, що Альбіно Лучані насправді був досить консервативним мислителем щодо священності людського життя та сексуальності.
Лист до Карло Ґольдоні, італійського драматурга, що висміював міжстатеві стосунки, перетворюється на різке засудження абортів. Окрім підкреслення священності кожного людського життя, Лучані відкидає дурний аргумент про те, що Італія, яка на початку 1970-х років ще не легалізувала аборти, повинна зробити це, бо так зробили інші «цивілізовані» країни: «Хвороба, принесена в Італію ззовні, не стає здоровою від того, що її імпортують; це все одно інфекція або епідемія».
Тим часом у листах до Ґете та імператриці Марії Терезії Лучані засуджує безпричинні сцени сексу та насильства в сучасному кіно та, відповідно, нескромний одяг жінок.
«Illustrissimi» охоплює й багато інших проблем. Деякі з найбільш пам’ятних листів адресовані драматургу Крістоферу Марлоу, якого майбутній Папа картає за скептицизм щодо існування диявола, пояснюючи, що змусити дурнів не вірити в нього — це дієвий засіб сатани отримати мимовільних маріонеток у його боротьбі проти Бога, та венеційському друкареві епохи Ренесансу Альдусу Мануціо, якому він нарікає на засилля брехливих і низькоякісних ЗМІ; цей лист звучить ще актуальніше в епоху соціальних мереж і фейкових новин.
Переклад CREDO за: Філіп Мазурчак, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
